ОМЗ група №7

                                                                                                                                             
ТЕМА: « Радіаційні ураження, їх профілактика та перша медична допомога»
План
1. Біологічна дія іонізуючого випромінювання на організм людини.
2. Види радіаційних уражень: гостра і хронічна променева хвороба, радіаційні опіки.
3. Зміст заходів із протирадіаційного захисту населення.
4. Медична профілактика радіаційних уражень.
5. Аптечка індивідуальна та її призначення.
6. ПМД при радіаційних ураженнях.
7. Проведення часткової та повної санітарної обробки.


1) Біологічна дія іонізуючого випромінювання на організм людини.
Природні іонізуючі випромінювання. Штучні джерела іонізуючих випромінювань. Одиниці вимірювання радіоактивних випромінювань. Біологічна дія іонізуючих випромінювань
Іонізуючі випромінювання існували на Землі ще задовго до появи на ній людини. Проте вплив іонізуючих випромінювань на організм людини був виявлений лише наприкінці XIX ст. з відкриттям французького вченого А. Беккереля, а потім дослідженнями П'єра і Марії Кюрі явища радіоактивності.Поняття "іонізуюче випромінювання" об'єднує різноманітні види, різні за своєю природою, випромінювання. Подібність їх полягає в тому, що усі вони відрізняються високою енергією, мають властивість іонізувати і руйнувати біологічні об'єкти.Випромінювання характеризуються за своєю іонізуючою і проникаючою спроможностями. Іонізуюча спроможність випромінювання визначається питомою іонізацією, тобто числом пар іонів, що утворюються частинкою в одиниці об'єму, маси середовища або на одиниці довжини шляху. Різноманітні види випромінювань мають різноманітну іонізуючу спроможність. Проникаюча спроможність випромінювань визначається розміром пробігу, тобто шляхом, пройденим часткою в речовині до її повного зникнення. Джерела іонізуючих випромінювань поділяються на природні та штучні (антропогенні).
Природні іонізуючі випромінюванняОсновну частину опромінення населення земної кулі одержує від природних джерел випромінювань. Більшість з них такі, що уникнути опромінення від них неможливо. Протягом всієї історії існування Землі різні види випромінювання попадають на поверхню Землі з Космосу і надходять від радіоактивних речовин, що знаходяться у земній корі.Радіаційний фон, що утворюється космічними променями, дає менше половини зовнішнього опромінення, яке одержує населення від природних джерел радіації. Космічні промені переважно приходять до нас з глибин Всесвіту, але деяка певна їх частина народжується на Сонці під час сонячних спалахів. Космічні промені можуть досягати поверхні Землі або, взаємодіяти з її атмосферою, породжуючи повторне випромінювання і призводячи до утворення різноманітних радіонуклідів. Опромінення від природних джерел радіації зазнають усі жителі Землі, проте одні з них одержують більші дози, інші - менші.Це залежить, зокрема, від того, де. вони живуть. Рівень радіації в деяких місцях залягання радіоактивних порід земної кулі значно вищий від середнього, а в інших місцях - відповідно нижчий. Доза опромінення залежить також і від способу життя людей.За підрахунками наукового комітету по дії атомної радіації ООН, середня ефективна еквівалентна доза зовнішнього опромінення, яку людина одержує за рік від земних джерел природної радіації, становить приблизно 350мкЗв, тобто трохи більше середньої дози опромінення через радіаційний фон, що утворюється космічними променями.Людина зазнає опромінення двома способами - зовнішнім та внутрішнім. Якщо радіоактивні речовини знаходяться поза організмом і опромінюють його ззовні, то у цьому випадку говорять про зовнішнє опромінення. А якщо ж вони знаходяться у повітрі, яким дихає людина, або у їжі чи воді і потрапляють всередину організму через органи дихання та кишково-шлунковий тракт, то таке опромінення називають внутрішнім.Перед тим, як потрапити до організму людини, радіоактивні речовини проходять складний маршрут у навколишньому середовищі, і це необхідно враховувати при оцінці доз опромінення, отриманих від того чи іншого джерела.Внутрішнє опромінення в середньому становить 2/3 ефективної еквівалентної дози опромінення, яку людина одержує від природних джерел радіації. Воно надходить від радіоактивних речовин, що потрапили в організм з їжею, водою чи повітрям. Невеличка частина цієї дози припадає на радіоактивні ізотопи (типу вуглець-14, тритій), що утворюються під впливом космічної радіації.Все інше надходить від джерел земного походження. В середньому людина одержує близько 180 мкЗв/рік за рахунок калію-40, який засвоюється організмом разом із нерадіоактивним ізотопом калію, що є необхідним для життєдіяльності людини. Проте значно більшу дозу внутрішнього опромінення людина одержує від нуклідів радіоактивного ряду урану-238 і в меншій кількості від радіонуклідів ряду торію-232.
Штучні джерела іонізуючих випромінювань
Штучними джерелами іонізуючих випромінювань є ядерні вибухи, ядерні установки для виробництва енергії, ядерні реактори, прискорювачі заряджених частинок,рентгенівські апарати, припади апаратури засобів зв'язку високої напруги тощо.За декілька останніх десятиліть людство створило сотні штучних радіонуклідів і навчилося використовувати енергію, атома як у військових цілях - для виробництва зброї масового ураження, так і в мирних - для виробництва енергії, у медицині, пошуку корисних копалин, діагностичному устаткуванні й ін. Усе це призводить до збільшення дози опромінення як окремих людей, так і населення Землі загалом. Індивідуальні дози, які одержують різні люди від штучних джерел іонізуючих випромінювань, сильно відрізняються. У більшості випадків ці дози незначні, але іноді опромінення за рахунок техногенних джерел у багато тисяч разів інтенсивніші ніж за рахунок природних. Проте слід зазначити, що породжені техногенними джерелами випромінювання звичайно легше контролювати, ніж опромінення, пов'язані з радіоактивними опадами від ядерних вибухів і аварій на АЕС, так само як і опромінення, зумовлені космічними і наземними природними джерелами.Опромінення населення України за останні роки за рахунок штучних джерел радіації, в основному пов'язане з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС, а також експлуатацією і "дрібними" аваріями на інших АЕС. Про це достатньо багато і докладно написано в літературі.Серед техногенних джерел іонізуючого опромінення на сьогодні людина найбільш опромінюється під час медичних процедур і лікування, пов'язаного із застосуванням радіоактивності, джерел радіації.Радіація використовується в медицині як у діагностичних цілях, так і для лікування. Одним із найпоширеніших медичних приладів е рентгенівський апарат. Також все більше поширюються і нові складні діагностичні методи, що спираються на використання радіоізотопів. Одним із засобів боротьби з раком, як відомо, є променева терапія. В розвинених країнах річна колективна ефективна еквівалентна доза від рентгенівських досліджень становить приблизно 1000 хв. на 1 млн. жителів.
Одиниці вимірювання радіоактивних випромінюваньСеред різноманітних видів іонізуючих випромінювань, як уже зазначалося вище, надзвичайно важливими при вивченні питання небезпеки для здоров'я і життя людини є випромінювання, що виникають в результаті розпаду ядер радіоактивних елементів, тобто радіоактивне випромінювання.Щоб уникнути плутанини в термінах, варто пам'ятати; що радіоактивні випромінювання, незважаючи на їхнє величезне значення, є одним з видів іонізуючих випромінювань. Радіонукліди утворюють випромінювання в момент перетворення одних атомних ядер в інші. Вони характеризуються періодом напіврозпаду (від секунд до млн. років), активністю (числом радіоактивних перетворень за одиницю часу), що характеризує їх іонізуючу спроможність.Активність у міжнародній системі (СВ) вимірюється в беккерелях (Бк), а позасистемною одиницею є кюрі (Кі). Один Кі = 37 х 109Бк. Міра дії іонізуючого випромінювання в будь-якому середовищі залежить від енергії випромінювання й оцінюється дозою іонізуючого випромінювання. Останнє визначається для повітря, речовини і біологічної тканини. Відповідно розрізняють експозиційну, поглинену та еквівалентну дози іонізуючого випромінювання.Експозиційна доза характеризує іонізуючу спроможність випромінювання в повітрі, вимірюється в кулонах на 1 кг (Кл/кг); позасистемна одиниця - рентген (Р); 1 Кл/кг - 3,88 х 103Р. За експозиційною дозою можна визначити потенційні можливості іонізуючого випромінювання.Поглинута доза характеризує енергію іонізуючого випромінювання, що поглинається одиницею маси опроміненої речовини. Вона вимірюється в. греях Гр (1 Гр-1 Дж/кг). Застосовується і позасистемна одиниця рад (1 рад - 0, 01Гр= 0,01 Дж/кг).Доза, яку одержує людина, залежить від виду випромінювання, енергії, щільності потоку і тривалості впливу. Проте поглинута доза іонізуючого випромінювання не враховує того, що вплив на біологічний об'єкт однієї і тієї ж дози різних видів випромінювань неоднаковий. Щоб врахувати цей ефекту введено поняття еквівалентної дози.Еквівалентна доза є мірою біологічного впливу випромінювання на конкретну людину, тобто індивідуальним критерієм небезпеки, зумовленим іонізуючим випромінюванням. За одиницю вимірювання еквівалентної дози прийнятий зіверт (Зв). Зіверт дорівнює поглинутій дозі в 1 Дж/кг (для рентгенівського та а, b випромінювань). Позасистемною одиницею служить бер (біологічний еквівалент рада). 1 бер = 0,01 Зв.
Біологічна дія іонізуючих випромінюваньПід впливом іонізаційного випромінювання атоми і молекули живих клітин іонізуються, в результаті чого відбуваються складні фізико-хімічні процеси, які впливають на характер подальшої життєдіяльності людини.
Згідно з одними поглядами, іонізація атомів і молекул, що виникає під дією випромінювання, веде до розірвання зв'язків у білкових молекулах, що призводить до загибелі клітин і поразки всього організму. Згідно з іншими уявленнями, у формуванні біологічних наслідків іонізуючих випромінювань відіграють роль продукти радіолізу води, яка, як відомо, становить до 70% маси організму людини.
При іонізації води утворюються вільні радикали Н+ та ОН-, а в присутності кисню - пероксидні сполуки, що є сильними окислювачами. Останні вступають у хімічну взаємодію з молекулами білків та ферментів, руйнуючи їх, в результаті чого утворюються сполуки, не властиві живому організму. Це призводить до порушення обмінних процесів, пригноблення ферментних і окремих функціональних систем, тобто порушення життєдіяльності всього організму.
Вплив радіоактивного випромінювання на організм людини можна уявити в дуже спрощеному вигляді таким чином. Припустімо, що в організмі людини відбувається нормальний процес травлення, їжа, що надходить, розкладається на більш прості сполуки, які потім надходять через мембрану усередину кожної клітини і будуть використані як будівельний матеріал для відтворення собі подібних, для відшкодування енергетичних витрат на транспортування речовин і їхню переробку. Під час потрапляння випромінювання на мембрану відразу ж порушуються молекулярні зв'язки, атоми перетворюються в іони.
Крізь зруйновану мембрану в клітину починають надходити сторонні (токсичні) речовини, робота її порушується. Якщо доза випромінювання невелика, відбувається рекомбінація електронів, тобто повернення їх на свої місця. Молекулярні зв'язки відновлюються, і клітина продовжує виконувати свої функції. Якщо ж доза опромінення висока або дуже багато разів повторюється, то електрони не встигають рекомбінувати; молекулярні зв'язки не відновлюються; виходить з ладу велика кількість клітин; робота органів розладнується; нормальна життєдіяльність організму стає неможливою.
Специфічність дії іонізуючого випромінювання полягає в тому, що інтенсивність хімічних реакцій, індуційованих вільними радикалами, підвищується, й у них втягуються багато сотень і тисячі молекул, не порушених опроміненням. Таким чином, ефект дії іонізуючого випромінювання зумовлений не кількістю поглинутої об'єктом, що опромінюється, енергії, а формою, в якій ця енергія передається. Ніякий інший вид енергії (теплова, електрична та ін.), що поглинається біологічним об'єктом у тій самій кількості, не призводить до таких змін, які спричиняє іонізуюче випромінювання.
Також необхідно відзначити деякі особливості дії іонізуючого випромінювання на організм людини:
• органи чуття не реагують на випромінювання;
• малі дози випромінювання можуть підсумовуватися і накопичуватися в організмі (кумулятивний ефект);
• випромінювання діє не тільки на даний живий організм, але і на його, спадкоємців (генетичний ефект);
• різні організми мають різну чутливість до випромінювання.
Найсильнішого впливу зазнають клітини червоного кісткового мозку, щитовидна залоза, легені, внутрішні органи, тобто органи, клітини яких мають високий рівень поділу. При одній і тій самій дозі випромінювання у дітей вражається більше клітин, ніж у дорослих, тому у дітей всі клітини перебувають у стадії поділу.
Небезпека різних радіоактивних елементів для людини визначається спроможністю організму їх поглинати і накопичувати. Радіоактивні ізотопи надходять всередину організму з пилом, повітрям, їжею або водою і поводять себе по-різному: деякі ізотопи розподіляються рівномірно в організмі людини (тритій, вуглець, залізо, полоній), деякі накопичуються в кістках (радій, фосфор, стронцій), інші залишаються в м'язах (калій, рубідій, цезій), накопичуються в щитовидній залозі (йод), у печінці, нирках, селезінці (рутеній, полоній, ніобій) тощо.
Ефекти, викликані дією іонізуючих випромінювань (радіації), систематизуються за видами ушкоджень і часом прояву. За видами ушкоджень їх поділяють на три групи: соматичні, соматико-стохатичні (випадкові, ймовірні), генетичні. За часом прояву виділяють дві групи - ранні (або гострі) і пізні. Ранні ураження бувають тільки соматичні. Це призводить до смерті або променевої хвороби. Постачальником таких часток є в основному ізотопи, що мають коротку тривалість життя, y - випромінювання, потік нейтронів.
Гостра форма виникає в результаті опромінення великими дозами за короткий проміжок часу. При дозах порядку тисяч рад ураження організму може бути миттєвим. Хронічна форма розвивається в результаті тривалого опромінення дозами, що перевищують ліміти дози (ЛД). Більш віддаленими наслідками променевого ураження можуть бути променеві катаракти, * злоякісні пухлини та інше.
Для вирішення питань радіаційної безпеки населення передусім викликають інтерес ефекти, що спостерігаються при малих дозах опромінення - порядку декілька сантизиверів на годину, що реально трапляються при практичному використанні атомної енергії. У нормах радіаційної безпеки НРБУ-97, введених 1998 p., як одиниці часу використовується рік або поняття річної дози опромінення. Це викликано, як зазначалося раніше, ефектом накопичення "малих" доз і їхнього сумарного впливу на організм людини.
Існують різноманітні норми радіоактивного зараження: разові, сумарні, гранично припустимі та інше. Всі вони описані в спеціальних довідниках.
ЛД загального опромінення людини вважається доза, яка у світлі /сучасних знань не повинна викликати значних ушкоджень організму протягом життя.
Форми променевої хвороби: гостра і хронічна. ГПД для - людей, які постійно працюють з радіоактивними речовинами, становить 2 бер на рік. При цій дозі не спостерігається соматичних уражень, проте достовірно поки невідомо, яким чином реалізуються канцерогенний і генетичний ефекти дії. Цю дозу слід розглядати як верхню межу, до якої не варто наближатися.

2) Види радіаційних уражень: гостра і хронічна променева хвороба, радіаційні опіки.
Гостра променева хвороба (ГПХ) — це сукупність специфічних клінічних синдромів, які з’являються послідовно після загального рівномірного зовнішнього опромінення по мірі накоплення патологічних змін у тканинах, органах і системах організму постраждалого. Обставини виникнення ГПХ: 1. зовнішнє фотонне опромінення усього чи майже усього тіла, 2. відносно рівномірне опромінення, 3. доза вище 1 Гр, 4. короткий час опромінення. ГПХ виникає після короткочасного опромінення (від кількох хвилин до 1–3 діб) всього тіла в дозі 1 Гр і вище. Це може статися під час перебування людини в зоні радіаційного поля чи випадіння радіоактивних осадків ядерного вибуху, аварії потужних джерел іонізивного випромінення, застосування тотального опромінення тіла з лікувальною метою тощо. При опроміненні у високих дозах обмежених ділянок тіла виникнуть локальні променеві ураження, але не ГПХ. Після менших рівнів гострого опромінення всього тіла відмічаються такі наслідки: • при дозі нижче 0,1 Гр стан не змінюється, будь-які лабораторні ознаки відсутні, 4 • при дозі 0,1–0,2 Гр підвищується частота хромосомних аберацій, проте клінічні ознаки відсутні, • при дозі 0,12 Гр кількість сперматозоїдів знижується до мінімуму приблизно на 45-й день, після чого сперматогенез відновлюється, • при дозі в діапазоні 0,5–1 Гр помітно пригнічується кровотворення в кістковому мозку з розвитком лімфопенії без інших ознак ураження. Доза опромінення в 1 Гр є пороговою для появи першої клінічної ознаки ГПХ ― блювання. Мінімальна летальна доза для людини становить 1,5 Гр зовнішнього загального фотонного опромінення. Це означає, що за такого рівня опромінення спостерігаються тільки окремі випадки смерті потерпілих, якщо їм не надано медичної допомоги. Показники LD50/30 та LD50/60 ― дози, що викликають смерть 50% осіб в опроміненій групі протягом 30 чи 60 днів, відповідно. Для людини ЛД50/60 лежить у діапазоні 3,2–3,6 Гр, але за мінімальної терапевтичної підтримки настає одужання. Абсолютною летальною дозою визнається та, що перевищує 5,5 Гр, за опромінення якою надія на одужання можлива тільки за умови трансплантації аутологічного кісткового мозку чи стовбурових клітин. Реакція на опромінення може не відповідати очікуваній відповідно до отриманої дози, тому робити оцінку отриманої постраждалим дози за клінічними проявами захворювання в конкретному випадку необхідно обережно. Описано документований випадок загального опромінення всього тіла чоловіка в дозі 5 Гр, після чого практично не було ознак розвитку ГПХ. У перебігу захворювання вирізняють періоди: • початковий (продромальний, первинної реакції); • уявного благополуччя (прихований, латентний); • розпалу (маніфестації) захворювання; • одужання (відновлення) і • віддалених наслідків. Час початку і ступінь транзиторних проявів початкового періоду, тривалість латентного періоду, термін виникнення проявів розпалу хвороби, тяжкість її перебігу і кінець цілком залежать від загальної дози опромінення та індивідуальної генетично детермінованої відносної радіочутливості клітин організму постраждалого. Певною мірою можливий вплив таких факторів, як рівномірність опромінення і потужність дози, вік і стан здоров’я потерпілого. Початковий період може тривати кілька годин, а латентний період скорочується залежно від зростання дози. У клінічному перебігу захворювання типові прояви об’єднують у три синдроми: • гематологічний, • шлунково-кишковий і • нейроциркуляторний.
Хронічна променева хвороба розвивається внаслідок тривалого зовнішнього опромінення всього організму або його великих площ з перевищенням гранично допустимих доз (0,0002 Зв/ день, 0,001Гр на тиждень > 0,05 Зв/рік), а також у зв'язку з затримкою в організмі радіонуклідів з великим періодом напіврозпаду.
Радіаційні (променеві) опіки
Цей вид опіків викликається іонізуючим випромінюванням. Розрізняють чотири ступені променевих опіків шкіри.
I ступінь– виникає при дії випромінювання в дозі 8-12 Гр (800-1200 рад). Характерним є легке ураження шкіри у вигляді слабкої гіперемії і незначної вторинної еритеми.
II ступінь– опіки середньої важкості, які виникають при дії опромінення в дозі 20-25 Гр (2000-2500 рад). Характерними є чітка гіперемічна реакція і виражена еритема.
III ступінь– важкі опікові ураження, які виникають при дії опромінення в дозі 20-25 Гр (2000-2500 рад). Характеризуються різко вираженою вторинною еритемою, пухирями і набряком шкіри, з утворенням трофічних виразок.
IV ступінь – дуже важкі опіки, що виникають при дії значних доз опромінення, які перевищують 25 Гр. Характерними є різко виражена рання реакція із швидким розвитком значних некротичних змін.
При дії іонізуючих променів на шкіру виникає спочатку рання реакція на опромінення – поява первинної еритеми і петехіальних висипань. Первинна еритема триває до 2 діб. Потім починається другий період (прихований), який триває від перших годин до 3 тижнів. В третьому періоді спостерігається гостре запалення з утворенням на ураженій ділянці вторинної еритеми, пухирів, а потім – ерозій та виразок. Цей період триває від 2-3 тижнів до кількох місяців. Після цього визначають четвертий період (відновлення), в якому проходить поступове загоєння ерозій та виразок, зворотний розвиток запальних змін.
Перша допомога полягає в видаленні радіоактивних речовин з допомогою води або спеціальних розчинів. Застосовують новокаїнові блокади, повторні переливання дрібних доз крові, антибіотики, вітаміни для попередження вторинної інфекції. Специфічне лікування полягає в проколюванні і видаленні вмісту міхурів та терапії променевої хвороби.
3)Зміст заходів із протирадіаційного захисту населення.
Забезпечення захисту населення та територій у разі загрози й виникнення НС, як одне із найважливіших завдань держави, здійснюється згідно із законами України. Комплекс підготовчих захисних заходів однаковий як для мирного, так і для воєнного часу, оскільки враховує поєднання впливу уражальних факторів НС і можливого застосування агресором сучасних засобів ураження. Захист населення та територій від НС здійснюється за відповідними принципами, що забезпечують максимально ефективне розв’язання проблеми, а саме: - пріоритетність завдань, спрямованих на захист людей, збереження їхнього здоров’я, а також на захист довкілля; - обов’язковість завчасного планування та реалізації заходів щодо захисту населення та територій з урахуванням економічних, природних та інших особливостей регіону, а також імовірності виникнення НС; - комплексне використання способів і засобів захисту та вибір найбільш раціональних; - вільний доступ населення до інформації про захист від НС; - особиста відповідальність керівників органів ЦЗ та піклування громадян про власну безпеку, неухильне дотримання ними правил поведінки та дій у НС. Основні способи захисту населення від вражаючої дії факторів, що виникають у НС мирного та воєнного часу, такі: - використання засобів індивідуального захисту, - укриття людей у захисних спорудах, - здійснення заходів з евакуації населення. Використання засобів індивідуального захисту. Цей спосіб полягає у своєчасному використанні спеціальних індивідуальних засобів, що забезпечують захист органів дихання, шкіри, підвищує захисні властивості організму від дії СДОР, РР та бактеріальних засобів (БЗ). Для повного та ефективного захисту потрібне виконання таких умов: - заздалегідь забезпечити населення засобами індивідуального захисту; - своєчасно видати людям засоби захисту (у разі виникнення НС); - своєчасно оповістити населення про небезпеку та постійно інформувати його про стан радіоактивної, хімічної та біологічної обстановки. Укриття людей у захисних спорудах (ЗС) полягає у своєчасному укритті людей у спеціальних інженерних спорудах, що здатні захистити людей від дії вражаючих факторів або послабити їх дію. До захисних споруд цивільного захисту належать: Сховище – герметична споруда для захисту людей, в якій протягом певного часу створюються умови, що виключають вплив на них небезпечних факторів, які виникають внаслідок надзвичайної ситуації, воєнних (бойових) дій та терористичних актів. Захисні властивості сховища характеризуються граничним значенням надмірного тиску УХ, що витримує споруда, Рф.зах. За захисними властивостями сховища поділяють на 4 класи: 1-й клас – сховище витримує до 500 кПа; 2-й клас – 300 кПа; 3-й клас – 200 кПа; 4-й клас – 100 кПа. Коефіцієнти ослаблення Косл.зах відповідно: 5000 і більше, 3000, 2000, 1000; Протирадіаційне укриття – негерметична споруда для захисту людей, в якій створюються умови, що виключають вплив на них іонізуючого опромінення у разі радіоактивного зараження місцевості. Протирадіаційне укриття забезпечує захист від зовнішнього радіаційного опромінення та послаблює дію деяких інших уражальних факторів. Це не герметична споруда, тому в ПРУ треба використовувати засоби індивідуального захисту. Захисні властивості ПРУ характеризуються Косл.зах. За цим показником такі укриття поділяють на дві групи: до першої належать ті, які мають Косл.зах від 100 до 200, до другої – від 50 до 100. Протирадіаційні укриття для зони АЕС будують з коефіцієнтом ослаблення 500– 1000. Швидкоспоруджувана захисна споруда цивільного захисту – захисна споруда, що зводиться із спеціальних конструкцій за короткий час для захисту людей від дії засобів ураження в особливий період. Для захисту людей від деяких факторів небезпеки, що виникають внаслідок надзвичайних ситуацій у мирний час, та дії засобів ураження в особливий період також використовуються споруди подвійного призначення та найпростіші укриття. Споруда подвійного призначення – це наземна, або підземна споруда, що може бути використана за основним функціональним призначенням і для захисту населення. Найпростіше укриття – це фортифікаційна споруда, цокольне або підвальне приміщення, що знижує комбіноване ураження людей від небезпечних наслідків надзвичайних ситуацій, а також від дії засобів ураження в особливий період. До будівництва та експлуатації ЗС висувають такі вимоги: – забезпечення захисту людей протягом тривалого часу (не менше двох діб – період значного зниження рівня радіації); – розташування якомога ближче до місць перебування людей (сховищ – не далі 500 м, ПРУ – 3000 м); – наявність не менше двох входів і аварійного виходу. Загальна місткість ЗС має відповідати чисельності персоналу об’єкта господарювання. За місткістю сховища бувають малої місткості – 150–600 осіб, середньої – 600–2000, великої – більше 2000. Будувати сховища місткістю менше ніж на 150 місць економічно недоцільно. Протирадіаційні укриття споруджують на 50 осіб і більше, а облаштовані в існуючих будівлях та швидкоспоруджувані простіші укриття – на 5 і більше осіб. Будівництво захисних споруд і їх утримання потребують багато часу та коштів, тому накопичують фонд захисних споруд таким чином: – будують сховища одночасно з будівництвом нових підприємств, розрахованих на укриття працівників найбільшої зміни; – будують ПРУ; – використовують лінії метрополітену підземного прокладання; – обладнують сховища у підземних та інших заглиблених приміщеннях будівель і споруд; – пристосовують та використовують частини приміщень освоєного підземного простору міст для захисту населення; – використовують підземні вироби та природні порожнини; – масово будують швидкоспоруджувані сховища та укриття у період загрози виникнення НС у скорочений термін (3–6 діб). Наявний фонд захисних споруд у повсякденних умовах життєдіяльності використовують для господарських, культурних та побутових потреб у встановленому порядку (за прямим призначенням в установлений короткий термін). Захисні споруди у мирний час можуть передаватися в оренду для задоволення господарських, культурних та побутових потреб із збереженням цільового призначення таких споруд, крім тих, що перебувають у постійній готовності до використання за призначенням, а саме: – в яких розташовані пункти управління; – призначених для укриття працівників суб’єктів господарювання, що мають об’єкти підвищеної небезпеки; – розташованих у зонах спостереження атомних електростанцій та призначених для укриття населення під час радіаційних аварій. Контроль за готовністю захисних споруд цивільного захисту до використання за призначенням забезпечує центральний орган виконавчої влади, спільно з відповідними органами та підрозділами цивільного захисту. Здійснення заходів з евакуації населення Здійснення заходів з евакуації населення полягає в завчасному (до початку виникнення НС, у період загрози) вивезенні (виведенні) населення з місць можливого ураження, зони катастрофічного затоплення (зараження) у безпечні райони на тимчасове або постійне проживання. В умовах неповного забезпечення захисними спорудами в містах та інших населених пунктах, що мають об’єкти підвищеної небезпеки, а також на випадок війни евакуація – це основний спосіб захисту населення, і проведення її планують і готують заздалегідь. Евакуація проводиться на державному, регіональному, місцевому, або об’єктовому рівні. Залежно від особливостей надзвичайної ситуації встановлюються такі види евакуації: – обов’язкова; – загальна або часткова; – тимчасова або безповоротна. Обов’язкова евакуація населення проводиться у разі виникнення загрози: – аварій з викидом радіоактивних та СДОР; – катастрофічного затоплення місцевості; – масових лісових і торф’яних пожеж, землетрусів, зсувів, інших геологічних та гідрогеологічних явищ і процесів; – збройних конфліктів (з районів можливих бойових дій у безпечні райони, які визначаються Міністерством оборони України на особливий період). Загальну евакуацію проводять: – в особливий період за рішенням Кабінету Міністрів України; – у разі виникнення загрози для населення, яке проживає в зоні виникнення НС воєнного характеру; – у разі можливого радіоактивного зараження територій навколо атомних електростанцій; – у разі виникнення загрози катастрофічного затоплення місцевості з чотиригодинним добіганням хвилі прориву, лісових і торф’яних пожеж, інших явищ із тяжкими наслідками. Часткову евакуацію населення проводять на відповідній території в разі виникнення або загрози виникнення НС. Під час проведення загальної, або часткової евакуації насамперед вивозять незайняте у сфері виробництва та обслуговування населення: маленьких дітей, школярів, студентів, вихованців дитячих будинків разом із викладачами та вихователями, пенсіонерів та інвалідів з будинків для осіб похилого віку разом з обслуговуючим персоналом та членами їх сімей. Рішення про проведення евакуації приймають: –на державному рівні – Кабінет Міністрів України; –на регіональному рівні – обласні та Київська міські державні адміністрації; –на місцевому рівні – районні, районні у місті Києві державні адміністрації, відповідні органи місцевого самоврядування; –на об’єктовому рівні – керівники об’єктів господарської діяльності. У разі виникнення радіаційних аварій рішення про евакуацію населення, яке може опинитися в зоні радіоактивного зараження, приймається місцевими державними адміністраціями на підставі висновку санітарно-епідеміологічної служби відповідно до прогнозованого дозового навантаження на населення або за інформацією суб’єктів господарювання, які експлуатують ядерні установки, про випадки порушень у їх роботі. Проведення евакуації забезпечується шляхом: – утворення регіональних, місцевих та об’єктових органів з евакуації; – планування евакуації; – визначення безпечних районів, придатних для розміщення евакуйованого населення та майна; – організації оповіщення керівників суб’єктів господарювання і населення про початок евакуації; – організації управління евакуацією; – життєзабезпечення евакуйованого населення в місцях їх безпечного розміщення; – навчання населення діям під час проведення евакуації. За рішенням відповідних органів для виведення чи вивезення основної частини населення із зони надзвичайної ситуації, районів можливих бойових дій залучаються у порядку, встановленому законом, транспортні засоби суб’єктів господарювання, а в разі безпосередньої загрози життю або здоров’ю населення – усі наявні транспортні засоби суб’єктів господарювання та громадян. Евакуація матеріальних і культурних цінностей проводиться у разі загрози, або виникнення надзвичайних ситуацій, які можуть заподіяти їм шкоду, за наявності часу на її проведення. 5.2 ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ ЕВАКУАЦІЙНИХ ЗАХОДІВ. Залежно від умов, що склалися, евакуацію проводять в межах окремого регіону з території, котра може зазнати впливу НС техногенного чи природного характеру, або з міст і промислових районів – у разі загрози виникнення війни. Переміщення великої кількості людей за короткий термін у складних умовах та на значні відстані вимагає організованості та керованості процесом на всіх його етапах із метою своєчасного проведення і запобігання виникненню паніки та недопущення загибелі людей. Під час планування евакуаційних заходів у особливий період прогнозують очікувану обстановку, визначають межу зони можливих сильних руйнувань (на межі цієї зони очікується  Рф = 30 кПа) і межу зони можливих слабких руйнувань (Рф = 10 кПа). Разом ці зони утворюють зону можливих руйнувань. Населення міст евакуюють із зони можливих сильних руйнувань у заміську зону. Заміська зона – це місцевість поза зоною можливих слабких руйнувань, поза зонами можливого хімічного, радіоактивного зараження, катастрофічного затоплення. Населення із зони можливих слабких руйнувань не евакуюють, оскільки щільність населення невелика та є можливість захистити людей у місцях проживання. Населення, що підлягає евакуації, поділяють на дві категорії. До першої категорії належать працівники та службовці, що будуть працювати під час війни на підприємствах і в установах, продукція яких потрібна для оборони, а також працівники комунальних підприємств міста. Захист людей зі зміни, яка працює, забезпечують у сховищах на об’єктах. Захист членів сімей та людей з інших змін забезпечують у заміській зоні. Для цієї категорії населення евакуаційні заходи називають розосередженням працівників та службовців, що діють за принципом: жити за межами міста, працювати в місті. Тому для них райони розміщення призначають ближче до міста, поряд із транспортними магістралями з урахуванням того, щоб час проїзду на роботу й назад у заміську зону не перевищував 4–5 годин. Евакуацією називають вивезення або виведення з міста в заміську зону другої категорії населення. До другої категорії населення належать працівники та службовці об’єктів, що припиняють роботу під час війни або переносять її в заміську зону, та незайняте у сфері виробництва та обслуговування населення. Евакуйоване населення мешкає в заміській зоні до особливого розпорядження. Розосередження та евакуацію можливо проводити такими способами: - вивезення населення транспортом; - виведення пішки; - комбінованим. При комбінованому способі транспортом вивозять працівників об’єктів, що функціонують, формування ЦЗ, інвалідів, хворих, жінок з дітьми до 10 років. Після розосередження та евакуації в містах залишається лише зміна, що працює. Розосередження та евакуацію працівників, службовців, членів їх сімей планують та організовують за територіально-виробничим принципом, тобто працівники – за об’єктами господарської діяльності, а населення, що не має стосунку до виробництва, – за місцем проживання, через житлово-експлуатаційні організації. Евакуйоване населення, працівників та службовців підприємств, що функціонують, розмішують у заміській зоні на житловій площі місцевих мешканців, у клубах, пристосованих для проживання службових та виробничих будівлях, будинках відпочинку, пансіонатах, дачних селищах. Евакуйоване населення розміщують у районах в глибині заміської зони. Для безпосереднього керування підготовкою та проведенням евакозаходів створюють евакуаційні органи, до яких належать: у містах – міські, районні та об’єктові евакуаційні комісії (ЕК); збірні евакуаційні пункти (ЗЕП); у заміській зоні – евакоприймальні комісії (ЕПК), приймальні евакуаційні пункти (ПЕП) та проміжні пункти евакуації (ППЕ). Евакуаційні комісії та ЕПК здійснюють планування, підготовку, організацію та керівництво проведенням евакозаходів. Збірні евакуаційні пункти призначено для організації збору, реєстрації, обліку та відправлення міського населення в заміську зону. Їх розмішують поблизу станцій, пристаней, пунктів посадки на транспорт. Приблизний склад ЗЕП: керівник, його заступник, групи – оповіщення, реєстрації та обліку, охорони громадського порядку, комендант і чергові, голови ешелонів (колон). В евакуаційному пункті організовують медичний пункт, кімнату матері та дитини, стіл довідок. До ЗЕП приписують заздалегідь визначені об’єкти та частину населення. Приймальні евакуаційні пункти створюють для прийому та розселення в заміській зоні міського населення. Їх розташовують поблизу станцій, пунктів висадки населення. Приблизний склад адміністрації ПЕП такий самий, що й ЗЕП. Проміжні пункти евакуації організовують для прийому й тимчасового розміщення населення, що евакуюється з міста пішки, та подальшого направлення його транспортом до місць розселення. За комбінованого способу частину населення вивозять транспортом, частину виводять пішки. Населення, що евакуюється пішки, поділяють на колони по 500–1000 осіб, а колони – на групи по 30–50 осіб. Керівники об’єктів призначають начальників колон та головних у групах. Колони пересуваються пішки дорогами, незайнятими рухом автомобілів, та іншими маршрутами. На пішохідний маршрут призначають начальника маршруту з групою керування, засобами зв’язку (1–2 радіостанції, 2–3 мотоцикли, 1–2 автомобілі), представниками служби охорони громадського порядку, формуваннями медичної служби. Рух піших колон планують, зазвичай, на відстань одного добового переходу до ППЕ (35–40 км). Від ППЕ до ПЕП і далі до пунктів розміщення населення перевозять транспортом сільських районів (на невеликі відстані населення може прямувати пішки). Швидкість руху піших колон становить 4–5 км/год., відстань між колонами – до 500 м. Для відпочинку людей через кожні півтори – дві години призначають невеликі привали по 10–15 хвилин, а на початку другої половини добового переходу – великий привал на 1–2 години. Місця привалів, особливо великих, обирають з урахуванням захисних властивостей місцевості, наявності водних джерел, медичних пунктів. Для регулювання руху колон призначають вихідний пункт (зазвичай, за межею міста, для регулювання початку руху) та пункти регулювання на маршруті. Кожна колона через ці пункти має проходити в установлений для неї час. На маршрутах створюють медичні пункти, а в холодну пору в місцях привалів та на ППЕ – пункти обігрівання. Отримавши оповіщення про проведення евакозаходів, керівники ЦЗ об’єктів господарювання спільно з евакуаційними комісіями, службами ЦЗ оповіщають працівників, службовців, членів їх сімей про час прибуття на ЗЕП. Під керівництвом евакуаційних (евакоприймальних) комісій районів розгортають ЗЕП, ПЕП, ППЕ і приводять їх у готовність. Керівники органів транспорту приводять у готовність станції, пункти та пристані посадки й висадки людей, транспортні засоби, формують потяги та автоколони (по 20–30 автомобілів) та організовують вивезення населення відповідно до графіка руху потягів, автоколон. Отримавши оповіщення про евакуацію, громадяни мають зібрати потрібні речі: засоби індивідуального захисту, продукти харчування на 2–3 дні, запас питної води, аптечку, гроші, документи (паспорт, диплом, військовий квиток, трудову книжку, пенсійне посвідчення, свідоцтво про шлюб та народження дітей), підготувати до евакуації дітей дошкільного віку. У квартирі треба зняти гардини та завіси з вікон, сховати в темні місця легкозаймисті речі. Перед виходом на ЗЕП вимкнути газ, електричні пристрої, зачинити всі кватирки, двері. У зазначений час прибути на ЗЕП, надалі чітко виконувати вказівки евакуаційних органів, дотримуватися дисципліни. Прибуле міським транспортом на ЗЕП населення реєструють, розподіляють на потяги (автоколони, судна), у піші колони. Після прибуття на станцію (пункт) висадки, населення реєструють на ПЕП та розселяють за вказівкою адміністрації цього пункту. Самовільно залишати місце розселення не дозволяється. Місцеві органи влади, керівники підприємств вживають заходів щодо працевлаштування міського населення та життєзабезпечення евакуйованих. Проведення заходів з евакуації вимагає всебічного забезпечення, яке включає: радіаційний, хімічний і медичний захист, матеріальне, технічне, транспортне забезпечення та охорону громадського порядку, що організовують служби ЦЗ під керівництвом начальника ЦЗ об’єкта. Для радіаційного та хімічного захисту передбачено: – укриття в захисних спорудах поблизу ЗЕП, ПЕП, ППЕ, станцій (пунктів) посадки та висадки та вздовж маршруту евакуації пішки; – забезпечення засобами індивідуального захисту; – проведення радіаційної, хімічної та бактеріологічної розвідки; – своєчасне доведення сигналів керування та оповіщення; – організацію дозиметричного, хімічного та бактеріологічного контролю, санітарного оброблення та знезараження. Медичний захист евакуаційних заходів організовують на всіх етапах розосередження та евакуації населення. На ЗЕП, ПЕП, ППЕ створюють медичні пункти у складі двох-трьох медичних працівників, однієї-двох ланок санітарних дружин, а в необхідних випадках – лікаря. Вони зобов’язані надавати невідкладну медичну допомогу хворим, виявляти та ізолювати інфекційних хворих із подальшою евакуацією їх у медичні заклади. Матеріальне забезпечення – це забезпечення транспортних та інших машин, які використовують для евакуаційних перевезень, пальним, мастилами та іншими матеріалами, а населення – харчами та предметами першої необхідності. У заміській зоні постачання організовують через місцеві органи торгівлі та громадського харчування. Технічне забезпечення – це організація технічного обслуговування, поточного ремонту транспортних засобів та іншої техніки, постачання запчастин та ремонтних матеріалів. До виконання цих заходів залучають формування технічної служби (рухомі ремонтно-відновлювальні, евакуаційні групи) ремонтні підприємства, станції технічного обслуговування. Транспортне забезпечення – це планування, організація та виконання евакуаційних перевезень. Для підтримки громадського порядку на об’єктах, ЗЕП, ПЕП, ППЕ, станціях (пристанях, пунктах) посадки та висадки, у місцях розселення в заміській зоні встановлюють пости охорони громадського порядку, організовують патрулі. До виконання цих заходів залучають формування охорони громадського порядку (команди та групи), що створюються за рахунок відомчої воєнізованої та сторожової охорони і добровільних дружин.
4)Медична профілактика радіаційних уражень.
Засоби попередження та припинення первинної променевої реакції. Медичні засоби протихімічного захисту
Засоби попередження та припинення первинної променевої реакції
Первинна променева реакція виявляється вже в перші хвилини після опромінення внаслідок утворення токсичних продуктів, які викликають подразнення інтерорецепторів та прямого пошкоджуючого впливу іонізуючого випромінювання на структурні елементи нервових клітин, що спричиняє нейроендокринні пошкодження. Клінічними проявами первинної реакції на опромінення є блювання, головний біль, слабкість, м'язовий тремор, порушення координації рухів, гіпертонія та ін.
Після опромінення в дозі 50 Гр і більше через 2-5 хв. розвивається на період 20-30 хв. стан ранньої минаючої недієздатності (РПН), який характеризується втратою свідомості, адинамією, можливо, симптомом діареї. Засоби попередження та припинення первинної променевої реакції призначені для підтримки бойової здатності особового складу та полегшення організації і проведення лікувально-евакуаційних заходів. Табельними засобами є діметкарб, діметпрамід, сіднокарб, діксафен.
Для профілактики і лікування радіаційних уражень прийнято комплексну поліфункціональну схему. За своєю ефективністю та цільовою направленістю препарати, які ввійшли до цієї схеми, не мають аналогів в іноземних арміях. На фоні застосування РПД-77 використовують Б-190 і цистамін за схемою: при ядерних вибухах або за 10 хв. до входу в зону радіоактивного ураження перорально приймають 3 табл. Б-190 і 6 табл. РС-1; - через 5 год. після першого прийому - 3 табл. Б-190; - через 6 год. знову 3 табл. Б-190 і 6 табл. РС-1 і т. д. до виходу із зони ураження (до 2 діб). Таке комплексне застосування препаратів зменшує кількість уражених при опроміненні в мінімально смертельній дозі до 90%. У схемі використовуються також диметкарб та діксафен.
Медичні засоби протихімічного захисту
Серед медичних засобів протихімічного захисту особливе місце посідають антидоти (протиотрути).
Антидоти - це лікарські засоби або спеціальні рецептури, які запобігають або усувають основні ознаки інтоксикації завдяки фізичним чи хімічним перетворенням при безпосередній взаємодії з отрутою або внаслідок антагонізму з отрутою в дії на біомішені (рецептори, ферменти) та фізіологічні системи.
Залежно від застосування антидоти поділяються на профілактичні та лікувальні.   
За механізмом захисної дії та токсикокінетичними особливостями дії ОР та отрут антидотні речовини можуть бути поділені на такі групи:
I. Засоби запобігання доступу отрути в організм (антидоти місцевої дії). Ці антидоти використовуються у першу чергу. Cеред них можна виділити дві підгрупи.
1. Неспецифічні засоби фізико-хімічної дії - розчинники і сорбенти, використання цієї групи засобів засновано на фізичних принципах: розчинність, сорбція та наступне видалення.
2. Специфічні засоби хімічної дії, які вступають у хімічну реакцію з отрутою з утворенням нетоксичних продуктів. Механізм взаємодії - нейтралізація, окислення, відновлення, зв'язування. Це компоненти рецептури розчину ІПП, комплексоутворюючі речовини: унітіол, дикаптол, гіпосульфіт Na, амінополікарбонові, амінополіфосфорні кислоти (ЕДТА, ДТПА та ін.).
II. Засоби, які змінюють швидкість біотрансформації та "втрату" отрути в крові та тканинах на шляху до біомішеней. Ці засоби можна поділити на п‘ять підгруп:
1. Безпосередньо взаємодіючі з отрутою з утворенням нетоксичних продуктів. Прикладом можуть бути: кетони та альдегіди (глюкоза), унітіол.
2. Речовини (тіосульфат натрію), які підлягають ферментативним перетворенням в організмі ("знешкоджуючий синтез") з наступною безпосередньою взаємодією метаболіту з ОР з утворенням нетоксичних продуктів.
3. Речовини (амілнітрит та антиціан), які сприяють утворенню в організмі з‘єднань, які мають підвищену спорідненість до отрут, та, тим самим, зв‘язуючи їх.
4. Активатори або інгібітори ферментів, метаболізуючих отрути (бензонал, спіроналактон, фенобарбітал, антиоксиданти: метіонін, цистеїн).
5. Речовини, які конкурентно взаємодіють з метаболізуючими отруту ферментами і, тим самим, запобігають "летальному синтезу" (етиловий спирт).
III. Антидоти, засновані на принципах фізіологічного (функціонального) антагонізму.
До антидотів цієї групи належать речовини, які викликають фізіологічні (фармакологічні) ефекти, протилежні тим, які виникають при дії ОР (отрути). Так, при перезбудженні холінергічних відділів нервової системи використовуються холінолітики, в часності, атропін, при збудженні центральної нервової системи - нейролептики та транквілізатори та ін.
Можна виділити три підгрупи подібних речовин.
1. Антидоти, які взаємодіють з тими ж біомишенями, з якими реагують ОР (отрута), яка має до біомішеней більш виражену спорідненість - конкурентний вид фізіологічного (фармакологічного) антагонізма та ін. (М-холінолітики).
2. Антидоти, дія яких основана на незалежному (непрямому) виді антоганізму по відношенню до ОР (отрути), тобто коли дія отрути та антидота направлена на різні біомішені, але при цьому спостерігаються протилежні фізіологічні (фармакологічні) ефекти. Прикладами є протисудомні засоби, які використовуються при ураженнях різними судомними діями, в тому числі ФОС.
3. Антидоти, дія яких основана на неконкурентному виді антагонізму по відношенню до ОР (отрути) (пирідоксин, ефективний при профілактиці уражень фосфорорганічними з‘єднаннями).
IV. Речовини, які запобігають взаємодії отрути з біомішенями або реактивують біомішені.
Це одне з самих радикальних засобів антидотної профілактики та терапії при ураження ОР (отрутами). Антидоти цієї групи використовуються з обліком механізмів токсичної дії ОР, Тут можна виділити наступні підгрупи.
1. Речовини, які утворюються з активними центрами біомішеней зворотні комплекси, які запобігають взаємодії ОР з біомішенями. Як правило, данні речовини являються зворотними конкурентними інгібіторами ферментів. Наприклад, зворотні інгібітори холінестераз (аміностигмін, галантамін, прозерин та ін..) захищають активні центри холенестераз від взаємодії з ФОС.
2. Речовини, які безпосередньо реактивують активні центри біомішеней (ферментів), інгібованих ОР. До них належать: реактиватори холінестераз, інгібованих ФОС (дипіроксим), реактиватори пируватоксидази, інгібованої люїзитом (унітіол), та інші.
3. Реактиватори "непрямої" дії.
При їх використанні реактивація інгібованого ферменту відбувається в результаті взаємодії з ним антидота, а в наслідок непрямої дії антидота. Це має місце, наприклад, при використанні метгемоглобінутворювачів (амілнітрит, антиціан) при отруєнні ціанідами. Утворення ціангемоглобіну в крові призводить до порушення рівноваги вмісту ціаніона в тканинах і крові в сторону останньої і, тим самим, до звільнення цитохромоксидази від молекул отрут і відновленню її функцій.
V. Речовини, які замінюють пошкоджені біоструктури або які були втрачені під дією отрути.
До речовин замінюючого типу, які відвертають отруту від біомішені до своєї структури, відносяться холінестераза, протеолітичні ферменти (химотрипсин, трипсин), які використовуються при інтоксикації фосфорорганічними з‘єднаннями; цитохром С, який використовується при інтоксикації оксид вуглецю; пирідоксин, ефективний при отруєнні блокаторами пиридоксалевих ферментів (гідрозином, сірковуглецем). Крім того, речовини цієї групи заміщують недолік в організмі тієї речовини, дефіцит якого виник в результаті токсичної дії отрут.
VI. Імуноантидоти.
Дані засоби працюють за принципом імунохімічної детоксикації, заснованої на тому, що в тканинах організму, завжди виробляються антитіла (білки), специфічні до антигенів. Концентрація цих антитіл в крові та тканинах організму ("напруження" імунітету), ступінь подібності антитіл до антигену й визначає ефективність імунного захисту.
Імуноантидоти високомолекулярних токсинів - анатоксини.
Б. Імуноантидоти низькомолекулярних токсинів, що являють собою комплекси токсину з макроносієм, який має антигенні ознаки (антитіла до морфіну, барбітуратів, ФОС).
Неважко помітити, що ряд антидотів володіє багатостороннім механізмом дії. Так, наприклад, унітіол, з одного боку, безпосередньо взаємодіє з люїзитом, з іншого - реактивує, інгібовані люїзитом, тіолові ферменти вчасності, піруватоксидазу. Деякі реактиватори холінестерази окрім того, що вони відновлюють активність пригніченої ФОС холінестерази, мають таку ж дію на н-холінорецептори (гангліоблокуючою дією), що сприяє зніманню судом та ін.
В антидотних рецептурах, поряд з основними антидотами, часто використовуються також "коректори" - лікарські засоби, які використовують для підвищення ефективності рецептур та усування побічних ефектів від дії антидотів.
Деякі автори виділяють, так звані, "симптоматичні" антидоти.
Так в фармакотерапії уражень ОР широко використовуються:
• різні групи нейротропних лікарських засобів (нейролептики, транквілізатори, ноотропи, ГАМК-ергічні, протисудомні, анальгетики);
• препарати різних фармакологічних груп, які володіють антиоксидатним, антигипоксичним, адаптогенними ефектами;
• засоби, які впливають на обмін речовин (гормони та їх аналоги, вітаміни, ферментні препарати);
• препарати, які впливають на згортання крові, плазмозамінюючі розчини;
• засоби, які використовують для корекції кислотно-лужної та іонної рівноваги в організмі та ін.
В цілях реабілітації після впливу ОР, особливо вищої нервової діяльності, перспективно використання актопротекторів та психоенергизаторів, тобто препаратів, первинно активизуючих енергетичний та пластичний обмін, мозку, та за рахунок цього підвищуючих резерви, рівень функціонування та адаптацію організму в цілому й центральної нервової системи.
На наш погляд, виділення групи "симптоматичних" антидотів декілька передчасно, так як приведені вище в якості прикладів лікарські засоби не відповідають в повній мірі сучасному, хоча й не до кінця установленому визначенню поняття "антидоти", та й механізм їх лікувальної дії при ураженнях ОР та отрутами з‘ясовано ще недостатньо.
У відповідності із специфічністю дії антидоти класифікуються по групам в залежності від відношення до певних груп ОР: антидоти ФОС, антидоти миш‘якоутримуючих ОР та ін.
Необхідно зауважити, що деякі з антидотів, які використовуються, мають кілька механізмів дії.
5) Аптечка індивідуальна та її призначення.
Індивідуальна — призначена для попередження або зниження дії факторів сучасної зброї, а також для надання першої медичної допомоги, являє собою пластикову коробку з наведеним переліком засобів та призначенням препаратів, вага 100 г. Серед вмісту присутні наступні лікарські засоби: засіб при отруєнні фосфоорганічними речовинами (ускладнене дихання, поява слини, порушення зору); протибольовий засіб (профілактика травматичного, або опікового шоку; радіозахисний засіб; протибактеріальний засіб (для профілактики раневої інфекції, опіках, пораненнях); протиблювотний засіб.
6)ПМД при радіаційних ураженнях.
Медична допомога включає в себе проведення комплексу заходів щодо діагностики, медичного сортування, лікування і реабілітації осіб, що потрапили у зону аварії, в першу чергу, тих, хто має клінічні прояви радіаційних уражень (симптоми гострої променевої хвороби), а також надання невідкладної медичної допомоги за життєвими показаннями, які можуть бути результатом дії супутніх чинників (травматичний шок, кровотеча, стресові стани тощо).
Радіаційні ураження при аваріях на АЕС залежать від характеру катастрофи, виду джерела випромінювання, а також потужності дози і розподілу її по площі тіла уражених.
Виділяють п’ять основних видів ураження, які з найбільшою ймовірністю трапляються при радіаційних аваріях:
• короткочасне рівномірне гамма-опромінювання чи опромінювання нейтронного характеру;
• нерівномірне опромінювання;
• загальне довготривале, або фракційне, опромінювання;
• одночасна комбінована, абр послідовна, дія радіаційного та інших уражаючих факторів;
• місцеве, або сполучене, радіаційне ураження, що викликано зовнішнім опроміненням і дією радіонуклідів, які апліковані на шкірі, слизових оболонках чи потрапили усередину.
Усі перераховані фактори впливають на характер ураження і клінічні прояви променевої хвороби.
Характер виникнення і формування санітарних втрат при радіаційних аваріях і у воєнний час при застосуванні ядерної зброї відрізняються. Механічні. Термічні й радіаційні травми як показав досвід ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, можливі лише серед дуже обмеженого контингенту персоналу АЕС і аварійно-відновлювальних формувань, а хворі серед населення можуть з’явитися згодом лише в результаті нереалізованих заходів профілактики.
Проте відсутність санітарних втрат серед населення при великій аварії на АЕС не лише не виключає, а й робить необхідною завчасну оцінку категорій населення, яке потребуватиме уваги і додаткових заходів, що вживаються для захисту та збереження здоров’я на ранній і середній фазах аварії.
Тому необхідно виділити три основні категорії населення, стосовно потреби у медичному захисті.
Перша – населення, яке потребує екстрених контрзаходів для зниження променевих навантажень і попередження радіогенних наслідків.
   
До таких заходів належать:
• а) профілактика опромінення щитоподібної залози над допустимими дозами радіо йоду, насамперед серед критичних груп (дітей та вагітних жінок) з вибірковим інструментальним контролем доз опромінення;
• б) санітарна обробка постраждалих, за потреби зі зміною одягу, що надходять у лікувальні установи, з подальшим радіометричним контролем;
Друга – населення з проявами реактивних психічних розладів, яке потребує психологічної корекції та психотерапевтичної допомоги.
Третя – амбулаторні і стаціонарні хворі, у тому числі нетранспортабельні, серед населення, яке підлягає евакуації й потребує постійного медичного обслуговування як у ході евакуації, так і у місцях розселення.
При невеликій кількості потерпілих надання медичної допомоги ураженим здійснюється персоналом медико-санітарних частин (МСЧ) тих об`єктів, де сталася аварія, а також інших, зазначених в аварійних планах лікувально-профілактичних закладів (ЛПЗ) і включає в себе: долікарську допомогу; першу лікарську допомогу, яка надається персоналом МСЧ радіаційно небезпечних об`єктів; спеціалізоване медичне обстеження і лікування в повному обсязі, яке проводиться в профільних (спеціалізованих) стаціонарах; динамічне медичне спостереження в певні терміни після аварії (диспансеризація); проведення оздоровчих заходів; медико-соціальна (військово-лікарська) експертиза працездатності з метою раціонального працевлаштування.
При великій кількості потерпілих до надання медичної допомоги залучаються медичні формування цивільної оборони, а також військово-медичні заклади.
При масових радіаційних ураженнях надання медичної допомоги проводиться на основі системи етапного лікування з евакуацією за призначенням.
Основні заходи при організації медичної допомоги ураженим включають в себе:
• проведення заходів протирадіаційного захисту;
• надання в найкоротший термін медичної допомоги особам, що постраждали;
• організація евакуації із забрудненої зони; проведення санітарної обробки та дезактивації;
• передислокація в район аварії мобільних медичних формувань для надання першої лікарської допомоги;
• організація спеціалізованої лікарської допомоги в закладах МОЗ та інших відомств (на базі визначених аварійними планами).
Медичному обстеженню підлягають потерпілі при опроміненні в дозах, які перевищують: 0,25 Гр (25 рад) загального одноразового зовнішнього рівномірного чи нерівномірного опромінення; 1,5-3,0 Гр (150-300 рад) локального одноразового опромінення; при перевищенні річного граничнодопустимого надходження радіонуклідів у короткий час.
Медичне обстеження і медичне спостереження можуть проводитись як у стаціонарі, так і амбулаторно:
• при дозах, які не перевищують 0,5 Гр загального зовнішнього опромінення чи 3 Гр локального опромінення, медичне обстеження проводиться, як правило, в амбулаторних умовах;
• потерпілих з гострим отруєнням радіонуклідами і одноразовим зовнішнім опроміненням в дозах, які перевищують 1 Гр загального і 10 Гр локального опромінення госпіталізують для проведення медичного обстеження і надання кваліфікованої чи спеціалізованої медичної допомоги.

7) Проведення часткової та повної санітарної обробки.
Спеціальна обробка проводиться з використанням табельних і підручних засобів безпосередньо у підрозділах з метою подальшого ведення бойових дій без засобів захисту та в разі входу до колективних засобів захисту.
Повна спеціальна обробка проводиться поза зоною зараження після виконання бойового завдання частинами хімічних, інженерних військ за розпорядженням старших начальників як безпосередньо в районах бойових дій, так і в районах спеціальної обробки (РСО), які розгортаються підрозділами хімічних військ за участю речової та медичної служб.
Часткова санітарна обробка внаслідок зараження РР і порядок її проведення
Часткова санітарна обробка (ЧСО) проводиться, якщо дозволяє обстановка, протягом першого часу після зараження, безпосередньо в зоні радіоактивного забруднення і повторюється після виходу з неї. Воно полягає у видаленні РР з відкритих ділянок тіла і дезактивації одягнутого обмундирування і засобів захисту та виконується після дезактивації зброї і техніки. Для його проведення в зоні зараження використовуються підручні засоби. Радіометричний контроль до і після його проведення не проводиться. На МПП для вирішення питання про проведення часткової санітарної обробки поранених та хворих, які надходять із зони зараження РР, проводиться радіометричний контроль.
При проведенні ЧСО в зараженому районі необхідно протерти або обмести, не знімаючи, протигаз (респіратор) і засоби захисту шкіри, обмести і стряхнути обмундирування, спорядження та взуття, якщо не було одягнуто засобів захисту шкіри.
Під час виходу із зони радіоактивного зараження ЧСО проводиться в наступній послідовності:
• зняти, стряхнути (обмести) або протерти ганчір'ям, змоченим у воді, індивідуальні засоби захисту шкіри;
• не знімаючи протигазу, стряхнути (обмести, вибити) обмундирування (шинель або гімнастерку для цього зняти).
Обробка обмундирування та взуття не проводиться, якщо вони не були заражені РР внаслідок своєчасного використання особовим складом засобів захисту:
• обмести і протерти ганчір'ям, змоченим водою, спорядження і взуття;
• обмити чистою водою (із фляги) відкриті ділянки рук та шиї, а потім лицеву частину протигазу;
• зняти протигаз, старанно вимити чистою водою обличчя, шию, руки, прополоскати рот і горлянку.
При нестачі води обробка відкритих ділянок шкіри і лицевої частини протигазу проводиться шляхом обтирання їх вологим рушником, тампоном або носовиком, причому протирання проводиться в одному напрямку. Взимку обмундирування, спорядження та взуття можна обробити, протираючи незараженим снігом.
   
Часткова санітарна обробка при зараженні крапельно-рідкими ОР та їх аерозолями
При зараженні особового складу, поранених та хворих крапельно-рідкими ОР і їх аерозолями (при несвоєчасному використанні засобів захисту) ЧСО проводиться негайно після зараження і полягає у обеззаражуванні ОР на відкритих ділянках шкіри та прилеглих до них ділянках обмундирування (знезаражуються також видимі краплі ОР на обмундируванні і лицевій частині протигазу) з використанням індивідуального протихімічного пакету (ІПП-8).
Якщо в момент зараження особовий склад знаходився у протигазах і засобах захисту шкіри, ЧСО проводиться після виходу із зараженого району (при знятті засобів захисту).
Обмундирування, яке заражене парами ОР типу зарин, зоман, обробляється за допомогою дегазуючого пакету силікогелевого (ДПС), після чого можна зняти протигаз.
При проведенні ЧСО особового складу, зараженого одночасно ОР і РР, в першу чергу знезаражуються ОР, а потім проводяться інші заходи, передбачені у випадку зараження РР.
Призначення і організація повної санітарної обробки
Повна санітарна обробка особового складу, поранених і хворих полягає в обмиванні всього тіла водою з милом з обов'язковою зміною білизни, а за необхідністю і обмундирування (якщо воно одночасно не підлягає обробці).
Повна санітарна обробка здійснюється у незаражених районах і проводиться безпосередньо в підрозділах або в районах спеціальної обробки (РСО).