ОМЗ група №7

                                                                                                                                                    
ТЕМА: «Поняття про інфекційні хвороби»
План
1. Суть поняття «інфекційні хвороби».
2. Групи організмів, що спричиняють інфекційні захворювання.
3. Вірус. Хвороби, що їх спричиняють.
4. Основні шляхи потрапляння збудників інфекційних захворювань в організм людини.
5. Імунітет та його форми.
6. Основні поняття про карантин, обсервацію, епідемію, пандемію.

1) Інфекційні хвороби - це група захворювань, які спричиняються патогенними бактеріями, вірусами, рикетсіями, найпростішими, грибами. Спільною ознакою більшості інфекційних хвороб е можливість передаватися від хворого організму здоровому і у разі наявності сприятливих умов набувати масового, епідемічного поширення.
Інфекція — це проникнення мікроорганізму в інший організм і наступні їх взаємовідносини, які визначаються властивостями макро- і мікроорганізму.
1. Інфекція властива всім істотам.
2. В загальнобіологічному розумінні поняття інфекції в дечому збігається з поняттям симбіозу та охоплює закономірності і неантагоністичних взаємовідношень мікро- і макроорганізму.
3. Поняття «інфекція» охоплює також зміни збудника, яких він зазнає в процесі еволюції, під час перебування в зовнішньому середовищі, в організмі переносників.
Інфекційний процес - це сукупність захисних фізіологічних та патологічних реакцій організму в певних умовах зовнішнього середовища у відповідь на вплив патогенного мікроорганізму.
Інфекційна хвороба - це найвищий ступінь розвитку інфекційного процесу, що проявляється різними клінічними симптомами і змінами біологічного, фізіологічного, біохімічного, анатомічного, мікробіологічного та епідеміологічного характеру.
Епідемічний процес – це процес поширення інфекційних хвороб. Для виникнення епідемічного процесу необхідна наявність трьох основних факторів: джерела інфекції, відповідних шляхів передачі і поширення інфекції, сприйнятливого для даної інфекції населення.
Фактори епідемічного процесу:-джерело інфекції(хвора людина бактеріоносій тварини)
-фактори передачі(їжа,вода,грунт,повітря,комахи,предмети побуту ); -сприятливість організму(реактивність організму,щеплення).
2) Групи організмів, що спричиняють інфекційні захворювання. Класифікація інфекційних хвороб.
Загальновизнаної класифікації інфекційних хвороб поки що немає. У нашій країні найбільшого поширення набула класифікація видатного українського вченого академіка Л.В. Громашевськоґо. Вона ґрунтується на механізмі передачі інфекції і специфічній первинній локалізації збудника в організмі, що зумовлює певний патогенез хвороби, її основні клінічні прояви. Згідно з цією класифікацією, інфекційні хвороби поділені на чотири великі групи.
Кишкові інфекційні хвороби. Збудник локалізується в кишках, виділяється з фекаліями. Зараження людини відбувається перорально через фактори, які піддаються фекальному забрудненню (вода, їжа, мухи, руки та ін.). До цієї групи належать антропонози — черевний тиф, дизентерія, ешерихіози, амебіаз, холера, вірусний гепатит А і С, поліомієліт, деякі зоонози, гельмінтози, сальмонельози (частково паратиф В), лептоспіроз, ботулізм, бруцельоз, псевдотуберкульоз, кишковий єрсиніоз, ящур, лістеріоз. Якщо хвороби цієї групи супроводжуються бактеріємією, збудник може виділятися з сечею (черевний тиф, лептоспіроз), молоком (бруцельоз), іноді зі слиною, потом.
Інфекційні хвороби дихальних шляхів. Збудник переважно локалізується в слизовій оболонці дихальних шляхів, виділяється у зовнішнє середовище з секретами дихальних шляхів під час кашлю, чхання, розмови. Щоб спричинити зараження людини, збудник повинен потрапити на слизову оболонку дихальних шляхів (під час вдихання), іноді на інші слизові оболонки. До цієї групи належать кір, краснуха, коклюш, натуральна та вітряна віспа, вірусна паротитна хвороба, інфекційний мононуклеоз, орнітоз, грип та інші гострі респіраторні захворювання, менінгококова хвороба, енцефаліт, вірусний менінгіт, ангіна, скарлатина, дифтерія, легіонельоз.
Кров'яні (трансмісивні) інфекційні хвороби. Спричинюються збудниками, які мають первинну та основну локалізацію в крові хворих. Зараження людини відбувається, коли збудник потрапляє безпосередньо в кров (лімфу) від живих кровосисних переносників - членистоногих. До цієї групи належать антропонози — висипний і поворотний тиф, флеботомна (москітна) гарячка, малярія, шкірний лейшманіоз Старого Світу, а також зоонози — чума, туляремія, ендемічні рикетсіози, сезонний енцефаліт, кліщовий поворотний тиф, геморагічні гарячки (в тому числі жовта, денге), трипаносомоз.
Інфекційні хвороби зовнішніх покривів. Первинна локалізація збудника — це шкіра і зовнішні слизові оболонки, через які відбувається зараження людини при безпосередньому (прямому) контакті (венеричні хвороби, сказ, содоку) або через фактори зовнішнього середовища: одяг, постільну білизну, посуд, продукти харчування та ін. (правець, сибірка тощо). Крім названих до цієї групи належать бешиха, сап, феліноз (хвороба від котячих подряпин), трахома, інфекційний кон'юнктивіт. Майже всі вони є зоонозами (крім венеричних хвороб).
Інфекційні хвороби : кишкові інф.хвороби(водний,харчовий,фекально-оральний), інфекційні хвороби дихальних шляхів( повітряно-краплинний,повітряно- пиловий), кровяні інфекційні хвороби(проміжний хазяїн, кровосисні комахи,інструментальний);інф. хвороби зовнішніх покривів (контактно - побутовий прямий,контактно – побутовий непрямий.

3) Вірус. Хвороби, що їх спричиняють.
Що воно таке – вірус? Це перехідна форма між живою та неживою матерією. Вірус у клітині господаря – живий організм, утворює комплекс «вірус – клітина», розмножується. Поза клітиною – це неживий організм. Віруси – найчисленніші біологічні об’єкти на Землі. Вчені припускають, що їх чисельність перевищує 100 мільйонів. Вражають вони рослини, тварин, людей, живуть навіть у клітинах бактерій. Понад 75% всіх інфекційних хвороб – вірусні. Шляхи проникнення вірусів до людського організму такі: повітряно-крапельний (грип, паротит, ГРЗ, епідемічний паротит), через їжу (ентерит, ящур), через шкіру (віруси сказу, віспи, герпесу, папіломи), через кров (гепатит, ВІЛ), через статевий контакт (герпес, ВІЛ), через переносників – комах, кліщів (енцефаліт, жовта лихоманка).
Чому важко боротися з вірусами? Вони дуже маленькі (у 50 разів менші за бактерії), швидко пристосовуються, вбудовуються в чужі клітини і повністю їх підпорядковують, швидко змінюються, мутують.
Віруси існували з давніх часів і супроводжували людство, напевне, від початку його існування. Точніше, «проріджували» його ряди, як би жорстоко це не звучало.
Скажімо, добре відоме з історії поняття «мор», «моровиця». Так часто називали чуму, холеру, віспу… Вони викошували мільйони людей в давні часи, в період Середньовіччя. Одну з хвороб – натуральну віспу – викликає саме вірус variola vera. Він блискавично чіпляється за людський організм, стійкий до впливу довкілля, до висушування і низьких температур, у замороженому стані життєздатний кілька років. Опис хвороби було знайдено в єгипетському папірусі, складеному близько 4 тисяч років до н. е. За приблизними підрахунками, з XVI по XX ст. натуральна віспа спричинила смерть щонайменше 400-600 млн людей. Наприкінці XVIII ст. англійський лікар Едвард Дженнер винайшов вакцину – безпечне щеплення від віспи на основі вірусу коров’ячої віспи, яке потім застосовували у всьому світі. Лише 1980 року ВООЗ офіційно заявила про ліквідацію натуральної віспи в природі шляхом вакцинації. Але існувала гіпотетична можливість внутрішньолабораторного зараження під час наукових досліджень. Наразі всі відомі запаси вірусу знищено або відправлено до двох сховищ – CDC в Атланті, США, і лабораторії Державного наукового центру вірусології і біотехнології «Вектор» у Новосибірську, Росія. Попри це віспа через легкість зараження людей, швидкість поширення, важкий перебіг, високу летальність входить до переліку інфекційних захворювань, що можуть спричинити надзвичайну ситуацію в галузі охорони здоров’я, та до переліку біологічних агентів, що можуть бути чинниками біологічної зброї. Деякі країни й далі виробляють противіспову вакцину, запаси її має і ВООЗ, а американських військовослужбовців і нині щеплять проти віспи і сибірки.
Кілька тисячоліть відомий людям поліомієліт. Захворювання викликають поліовіруси, здатні тривалий час зберігатися в стічних водах, хлорованій воді, молоці. Характеризується запальними змінами носоглотки, кишечника, ураженням центральної нервової системи аж до паралічу. Спеціального противірусного лікування поліомієліту немає. Єдиний надійний спосіб запобігти хворобі – це щеплення, яке проводять кілька разів. Поліомієліт теж належить до переліку інфекційних захворювань, що можуть спричинити надзвичайну ситуацію в галузі охорони здоров’я.
Наприкінці XIX ст. було відкрито віруси ящуру, згодом – чуми ВРХ, свиней, віспи курей, вірус герпесу, вірус грипу… Сезонні епідемії грипу спалахують нерідко. Їх здебільшого спричиняють віруси серотипу В – мутації призводять до виникнення нових штамів кожні 3-5 років. Вірус типу С не мутує, трапляється рідше, зазвичай зумовлює легке захворювання в дітей. А ось віруси типу А справді дуже небезпечні, мутують дуже швидко. Природними носіями їх є водоплавні птахи. Саме вони викликають пандемії і найбільше смертей. Перша науково засвідчена пандемія грипу датується 1889–1890 рр., вона забрала приблизно мільйон людей. Внаслідок найстрашнішого спалаху – епідемії іспанського грипу в 1918–1919 рр. загинуло від 50 до 100 млн людей. Її спричинив вірус H1N1, який перейшов до людини від птахів. Азійський грип 1957–1958 рр. забрав від 1,5 до 2 млн жертв, гонконгівський 1968–1969 рр. – ще мільйон. Один з останніх вірусів грипу, який мав епідемічне розповсюдження серед людей, – це вірус типу А/H1N1 (новий), що викликає свинячий грип. 2009 р. його «ужинок» становив понад 18 тисяч.
За останні 40 років відкрито понад 20 нових, раніше невідомих, вірусів. Деякі з них викликають смертельно небезпечні захворювання: віруси гепатитів C, D, E, G, вірус Марбург, вірус Зіка, вірус Західного Нілу, вірус імунодефіциту людини. У XXI ст. вийшли на арену боротьби з людством коронавіруси. 2002–2003 рр. у Китаї спалахнула атипова пневмонія, викликана SARS-CoV, від якої померло 9% інфікованих; близькосхідний респіраторний синдром – MERS – забрав життя 35%, нині маємо нового вбивцю – коронавірус SARS-CoV-2. Хоча, за даними ВООЗ, смертність від нього становить приблизно 3%.
А ось вірус імунодефіциту людини, відомий з початку 80-х рр. минулого століття, протягом 1997–2007 рр. забрав 35 млн людських життів. Вірус Марбург викликає геморагічну гарячку, летальність – 23-50%, у деяких спалахах – 70%. Вірус гарячки Західного Нілу, за дослідженнями науковців, виник ще тисячу років тому в Африці. Припускають, що передчасна смерть Александра Македонського з явними ознаками енцефаліту могла бути зумовлена саме цією хворобою. Головним джерелом хвороби є 17 видів переважно перелітних птахів, у крові яких є високі концентрації вірусу. А переносять інфекцію комарі. І хвороба ця вже добралася з Нілу до України. Москіти переносять вірус Зіка, особливо небезпечний для вагітних. Перебіг захворювання – як звичайна застуда, наслідок – майже 100% патологія плоду. Вірус Ебола спричиняє геморагічну гарячку Ебола, що в 60–90% закінчується летально. Найтяжчу за весь період спостережень за цією хворобою епідемію зафіксовано в Західній Африці в 2014–2016 рр. – понад 11 тисяч смертей. Збудники більшості цих екзотичних хвороб належать до біологічних агентів, які офіційно визнано чинниками біологічної зброї, а самі хвороби входять до переліку інфекційних недуг, що можуть спричинити надзвичайну ситуацію в галузі охорони здоров’я.
Отже, як виглядає, протистояння «вірус – людина» триває і триватиме вічно? Не встигнуть люди перебороти чи якось пристосуватися до однієї хвороби, як підступні віруси підносять нам щось «свіженьке» – не вивчене й небезпечне. Чому? Як це відбувається? Чи ці віруси існували і аж тепер виявляють свій «характер», чи вони нові? Чи існують ліки від вірусних хвороб, чи ефективними є лише вакцини? Із цими запитаннями ми звернулися до людини, яка «близько знайома» з вірусами
Хоче вижити людина, таке ж, образно кажучи, «бажання» має й вірус. Як він може це зробити? Тільки шляхом змін. Віруси швидко змінюються, і зміни ці не на користь людини, а на користь виживання вірусу. Тож вони мутують, стають агресивними. І так вони існували, просто не завжди стикались із нашим світом. Скажімо, той самий коронавірус, який нині нерідко викликає жах і паніку. Він не з’явився ні вчора, ні сьогодні – існував віками в дикій природі. Питання в тому, коли перетнулися наші з ним шляхи. Його виявили ще 1937 року як збудника заразного бронхіту в курей. У людини – 1965 року, але хто, крім медиків і науковців, чув про нього? Він викликав звичайну ГРВІ. Цілком імовірно, що «залітав» ще тоді й до нас. Науковці вивчали цю групу вірусів, особливо після спалахів атипової пневмонії 2002–2003 рр. і близькосхідного респіраторного синдрому, що викликані були коронавірусами SARS і MERS. 2017 року навіть захищено кандидатську дисертацію на цю тему. Й Уханський інститут вірусології теж вивчав коронавіруси. Річ у тім, що в Китаї їдять кажанів, змій, панголінів, причому не завжди піддають їх термічній обробці. Усі вони є носіями цих вірусів, причому вірус кажана на 95%, а панголіна – на 99% ідентичний до людського. Тож вірус подолав міжвидовий бар’єр. Міг він передатися і через так звані проміжні резервуари – верблюдів, кішок, тобто ссавців. Щодо противірусних препаратів. Їх синтезувати важко, але їх створено й вони діють. Звісно, інфекціям легше запобігти, тож найефективнішою є вакцинація. 15 потужних світових лабораторій працюють над створенням вакцин. Науковці вже розшифрували геном COVID. Вакцину незабаром випробовуватимуть. Насамкінець – про паніку. Вона безпідставна. Ми ознайомлені з вірусом. У нас є хворі на грип, пневмонію. Повірте, перебіг цих захворювань не легший. Треба пам’ятати просте правило: не пошир інфекцію далі. Тобто якщо людина повернулася з території, зараженої вірусом, або контактувала із хворими, вона повинна самоізолюватись. Коли ж у неї виникли симптоми ГРВІ, необхідно зателефонувати сімейному лікареві. Він після з’ясування всіх обставин приймає відповідне рішення і, якщо вважає за потрібне, викликає бригаду швидкої допомоги. Такі бригади, оснащені захисним одягом і всім необхідним, є в кожній області. Людину поміщають до інфекційної лікарні. Там є відповідні бокси, навчений персонал. Хворих лікуватимуть. І ще одне. До 90% пацієнтів, у яких виявили коронавірус, мають легкий перебіг захворювання. У групі ризику насамперед літні люди і з важкими хронічними хворобами.
4. Основні шляхи потрапляння збудників інфекційних захворювань в організм людини.
Проблеми для безпеки життєдіяльності створюють біологічні чинники природного та антропогенного походження, які у великих кількостях перебувають в природному середовищі, на виробництві і в побуті. Біологічне забруднення пов’язане з присутністю у воді, повітрі і ґрунті патогенних мікроорганізмів, личинок і лялечок синантропних мух, яєць гельмінтів і таке інше. Деякі мікроорганізми викликають масове розповсюдження захворювань у вигляді епідемій і пандемій. Епідемія — масове розповсюдження інфекційного захворювання людини в будь-якій місцевості, країні, яке суттєво перевищує загальний рівень захворюваності. Окрім того розповсюдженню захворювань сприяють певні соціальні умови, викликаючи так звані соціальні хвороби. Соціальні хвороби – це захворювання людини, виникнення і розповсюдження яких пов’язане переважно з несприятливими соціальноекономічними умовами (венеричні захворювання, туберкульоз та ін.). Отже, до природно-соціальних небезпек належать: епідемії інфекційних захворювань, венеричні захворювання, СНІД, наркоманія тощо. В Україні зафіксовано 9 мільйонів випадків інфекційних захворювань на рік. Серед них найвідоміші інфекційні хвороби, викликані вірусами. Найбільш поширена вірусна інфекція - грип, яка виникає як епідемія щорічно. Перша в історії епідемія грипу була відмічена 1889 р., інша – охопила практично всю Європу в 1918-1920 роках, при цьому загинуло 20 млн. осіб. Вірус грипу дуже мінливий, має типи А, В, С, Д, а також багато інших підтипів. Найбільш розповсюджені віруси групи А (гонконгський грип, китайський грип). Грип передається при контакті з хворими людьми через дрібні крапельки, які потрапляють в повітря при кашлі та чханні хворого. Інкубаційний період становить 1-2 дні. Симптоми грипу: хворого морозить, піднімається висока температура, відчувається сильний головний біль, біль у м’язах. Існує небезпека ускладнення вторинною інфекцією (наприклад, пневмонією, запаленням середнього вуха, плевритом тощо), яка може призвести навіть до смерті. В окремих випадках грип викликає ускладнення у вигляді ураження серця, суглобів, нирок, мозку та мозкових оболонок Хвороба Боткіна, або вірусний гепатит, досить поширена вірусна інфекція. Відомо мінімум сім збудників захворювання — А, В, С, О, Е, О і ТТУ, різних за симптоматикою та серйозністю наслідків. Найбільш розповсюджений і найменш небезпечний – гепатит А. Його з повним правом можна віднести до так званих хвороб «брудних рук», пов’язаних із нехтуванням правил гігієни. Збудник гепатиту А потрапляє в організм людини також із забрудненою водою та їжею. Як правило, гепатит А не дає важких і хронічних форм. Хворі виліковуються вже через два тижні. Вірус С, який спеціалісти називають «ласкавим вбивцею», - найпідступніший. Досить тривалий час захворювання проходить без симптом, але в більшості випадків закінчується важкими ураженнями печінки. Частіше цією формою гепатиту заражаються при медичних маніпуляціях, наприклад, при переливанні крові. Дуже небезпечний і, на жаль, досить розповсюджений гепатит В. Вірус гепатиту В характеризується тривалим інкубаційним періодом, персистенцією в організмі й важкими наслідками. Він здатний тривалий час не виявляти своєї присутності, очікуючи моменту ослаблення захисних реакцій організму. Причинами, що викликають активізацію вірусу, можуть стати простудні захворювання, грип, невиправданий прийом антибіотиків тощо. Туберкульоз (сухоти) – це різноманітне за своїми проявами інфекційне захворювання. Туберкульозна паличка (паличка Коха) може викликати ураження не тільки органів дихання (легень, бронхів, гортані), а й кишечнику, сечостатевих органів, наднирників, шкіри, кісток, суглобів, головного мозку тощо, але в переважній кількості випадків (80-90%) спостерігається ураження легень. Основне джерело розповсюдження інфекції — хворий на туберкульоз, який виділяє мокроту з бактеріями. Зараження відбувається, коли здорова людина вдихає дрібні крапельки рідкої або частки висохлої мокроти хворого на туберкульоз. Палички Коха можуть потрапити і через ушкоджену шкіру або слизову оболонку носа чи рота, а також при вживанні в їжу молока, м’яса від хворої на туберкульоз худоби. Прояви хвороби залежать від стану організму, характеру та ступеня ушкодження окремих органів і систем. Загальними ознаками для всіх форм хвороби є: підвищення температури; потовиділення ночами; погіршення сну і апетиту; втрата ваги; дратівливість; зниження працездатності. При туберкульозі легень також спостерігається кашель, сухий або з виділенням мокроти, може виникнути легенева кровотеча. Туберкульоз вважається соціальною хворобою, причини загострення епідемічної ситуації з ним в нашій країні цілком зрозумілі (йдеться про зарплати, житлові умови, якість харчування, стреси, шкідливі звички, і, нарешті, складну екологічну ситуацію). Ще деякі досить поширені захворювання. Кишковий тракт — це природне місце існування багатьох видів бактерій, і більшість з них при звичайних умовах нешкідливі. Однак багато мешканців кишечнику — небезпечні патогенні мікроорганізми, до них належать збудники черевного тифу, паратифу, дизентерії, холери і сальмонельозів. Розрізняють дві групи харчових захворювань мікробного походження: харчові інфекції і харчові отруєння (інтоксикації). Харчові інфекції (дизентерія і холера) виникають при активному розмноженні і утворенні токсинів збудників в організмі. Ці заразні захворювання передаються від однієї людини до іншої через харчові продукти, воду, рідше іншими шляхами. Разом з їжею в організм вносяться збудники різних захворювань. Найбільшу небезпеку представляють збудники шлунково-кишкових захворювань, їжа служить для них лише переносником, доставляє їх в ті органи людини (наприклад, в шлунково-кишковий тракт), де вони здатні активно розмножуватись і виробляти токсини. Харчові інфекції заразні та дуже небезпечні через те, що більшість продуктів харчування, з якими вони можуть розповсюджуватись, вживаються людьми кожного дня. Найбільш небезпечними харчовими отруєннями є ботулізм та отруєння, які викликають стафілококи. Харчові токсикоінфекції. Ця група захворювань займає проміжне положення між харчовими інфекціями та харчовими отруєннями. Проходять вони подібно до отруєнь, як гострі шлунково-кишкові захворювання, але вони заразні. Пояснюється це здатністю збудників розмножуватись як у продуктах харчування, так і організмі людини. Викликаються токсикоінфекції різними бактеріями, але найчастіше сальмонелами. Харчові токсикоінфекції, які викликаються сальмонелами, називають сальмонельозами. Серед харчових бактеріальних отруєнь вони посідають перше місце. Природним джерелом патогенних сальмонел є тварини: худоба, свині, коні, собаки та різні гризуни. Захворювання, які передаються статевим шляхом. В останні роки в Україні різко погіршилось становище щодо захворюваності на хвороби, які передаються статевим шляхом (ЗПСШ). Згідно з міжнародною класифікацією ВООЗ, сьогодні налічується близько 30 захворювань, які передаються статевим шляхом. У цю категорію входять декілька груп, наприклад: • хвороби, які викликають віруси — генітальний герпес, СНІД, вірусні генітальні бородавки та ін.; • паразитарні — короста та ін.; оптимальні умови для передавання створюються при статевих контактах; • бактеріальні — сифіліс, гонорея, а також різноманітні уретрити, бактеріальний вагіноз; • грибкові — кандідоз на статевих органах та ін. Можуть виникати і без зараження, а як наслідок антибіотикової терапії, але передаються і статевим шляхом. Враховуючи складну ситуацію в Україні щодо розповсюдження цих захворювань, слід зазначити, що важливе значення має профілактика, а саме: слід уникати випадкових зв’язків, користуватись презервативами, дотримуватись санітарно-гігієнічних правил. Суттєвою особливістю інфекційних хвороб є їх заразність, тобто здатність розповсюджуватись серед людей і тварин. Ця здатність сформувалась еволюційно і забезпечує виживання збудника як біологічного виду. Джерело збудника інфекції У ролі джерела може виступати лише такий об’єкт, у якому збудники знаходять необхідні умови для свого існування і розмноження. Оскільки хвороботворні (тобто патогенні) види, як правило, пристосувались до паразитування в організмах людини і тварини, то саме останні можуть бути джерелом збудника інфекції. І лише деякі види збудників вільно живуть у природі, а тому їх резервуар формується у довкіллі. Залежно від джерела усі інфекційні хвороби поділяють на антропонози, зоонози і сапронози. При антропонозах джерелом збудника є лише заражена людина (хвора чи здоровий заразоносій). Хвора людина вважається більш небезпечною тому, що виділяє збудників у більшій кількості. Максимальна заразність при різних інфекціях припадає на різні періоди хвороби. Так, при кору, кашлюку, гепатиті А – це початковий період хвороби. При дизентерії, холері, висипному тифі максимальна заразність збігається з періодом розпалу захворювання. При деяких інфекційних хворобах (черевний тиф, паратифи А та В) найбільша інтенсивність виділення збудників у довкілля припадає на другу половину захворювання. Людина або тварина, в організмі якої патогенні мікроорганізми паразитують без клінічних проявів хвороби, називається – заразоносієм. Носії, виділяючи збудника впродовж деякого часу, а іноді й хронічно, становлять серйозну епідеміологічну небезпеку. Це пояснюється тим, що їх виявити набагато важче, ніж хворих, адже такі люди вважають себе здоровими. Розрізняють три категорії заразоносійства: 1) здорове (без попереднього захворювання); 2) реконвалесцентне; 3) транзисторне. Здорове носійство часто виявляють в епідемічних осередках холери, дифтерії, скарлатини, менінгококової хвороби, поліомієліту. Спеціальні дослідження показали, що воно небайдуже для організму, бо в останньому відбуваються певні зміни, переважно імунного характеру. Тому здорове носійство свідчить про прихований, або безсимптомний, інфекційний процес. Воно переважно короткочасне і не інтенсивне. Але на одного хворого в епідемічному осередку можуть припадати десятки і навіть сотні здорових заразоносіїв. Така масовість різко підвищує їх роль в епідемічному процесі. Реконвалесцентне носійство спостерігається лише у частини видужуючих, воно також короткочасне і характеризується виділенням значно меншої кількості збудників, ніж у розпалі захворювання. Ще менше епідеміологічне значення має транзиторне носійство, при якому збудник не приживається в організмі зараженої особи і покидає його. Ця категорія носіїв свідчить про наявність імунітету після перенесеного захворювання або вакцинації. Збудника вдається виділити одноразово. Для зоонозів характерне зараження людини лише від тварин (лептоспіроз, бруцельоз, туляремія, сибірка й ін.). Їх збудники адаптувались до безперервної циркуляції серед окремих видів домашніх (сільськогосподарських) і диких тварин. За певних умов людина може заразитись, але після цього сама, як правило, не стає джерелом, бо в людському колективі способи передачі зоонозних інфекцій не спрацьовують. Лише деякі інфекційні хвороби, що існують у природі як зоонози, можуть певний час розповсюджуватись у людському середовищі без участі тварин (наприклад, легенева форма чуми). Але відносно швидко цей епідемічний процес затухає, а тому не може забезпечити збереження збудника як біологічного виду. Заразитись можна під час догляду за тваринами (наприклад, великою і дрібною рогатою худобою, свинями), їх забою, зняття шкури, розробки туші, стрижки овець і кіз, споживання сирого молока, недостатньо термічно обробленого м’яса, використання території і приміщень, забруднених хворими особинами. Такі зараження часто носять професійний характер (наприклад, бруцельоз у чабанів). Серед диких тварин найбільше епідеміологічне значення мають гризуни (щури, миші, ховрахи тощо). Вони є джерелом збудника інфекції при лептоспірозі, геморагічних гарячках, чумі, туляремії, кліщовому енцефаліті та ін. При деяких інфекціях джерелом можуть бути хижі ссавці (наприклад, вовки і лисиці при сказі) або птахи (при орнітозі та сальмонельозі). Зараження людини відбувається різними способами, як зазначеними вище, так і внаслідок укусу твариною або через кровосисних комах. Деякі патогенні для людини мікроорганізми можуть дуже довго перебувати і навіть накопичуватися у довкіллі. Спори цих мікробів можуть десятиліттями зберігатися у ґрунті, а в теплу пору року при високій вологості навіть проростати у вегетативні форми. При погіршенні умов вегетативні форми знову переходять у спори. Отже, ґрунт виступає своєрідним резервуаром цих збудників. Інфекційні хвороби, що спричиняються ними, дістали назву сапронози. Механізм передачі збудника Для усіх інфекційних хвороб притаманна контагіозність (заразність) – властивість передаватися від хворих людей і тварин до здорових. У разі перебування збудників у крові й лімфі джерела вони циркулюють у замкнутій кровоносній системі, яка не має прямого зв’язку з довкіллям. Роль переносника можуть зіграти кровосисні комахи (воші, блохи, комарі та ін.). Цей спосіб зараження отримав назву трансмісивного. Якщо ж збудники локалізуються на шкірі або слизових оболонках, то зараження може відбутись у випадку безпосереднього чи опосередкованого контакту між джерелом і сприйнятливим організмом. Такий механізм називається контактним. Крім перерахованих основних механізмів передачі розрізняють ще один – вертикальний, що забезпечує перехід збудників від матері до плода через плаценту, тобто від одного покоління до іншого. Цей спосіб зараження можна розглядати як різновид контактного механізму. Перераховані механізми передачі збудників інфекційних хвороб реалізуються за допомогою конкретних факторів – різноманітних елементів довкілля, які забезпечують перенесення збудників від джерела до сприйнятливого організму. Сукупність таких факторів складають певні шляхи передачі інфекції, які при різних інфекційних хворобах можуть суттєво відрізнятись. Фекально-оральний механізм зараження найчастіше здійснюється водним і харчовими шляхами. Водний реалізується внаслідок забруднення води стоками, при змиві з поверхні ґрунту забруднень під час злив, танення снігу, при купанні людей і тварин у водоймах тощо. Частіше усього забруднюються відкриті водойми. У систему водопостачання збудники проникають у випадку пошкодження і негерметичності труб, засмічення оглядових колодязів, перебоїв у подачі води. Такий шлях властивий кишковим інфекціям. Масштаб заражень залежить від того, відбулося забруднення води одноразово (або протягом короткого часу) чи були повторні забруднення, яка кількість людей спожила її. Трапляються випадки поширення збудників інфекційних хвороб за течією рік. При цьому спалахи з’являються послідовно в декількох населених пунктах, що розташовані за плином ріки і використовують річкову воду без очищення. Харчовий (аліментарний) шлях передачі інфекції – один з найчастіших варіантів поширення кишкових інфекцій. У харчових продуктах деякі збудники здатні розмножуватись і накопичуватися (наприклад, сальмонели у м’ясі та молоці). Слід зазначити важливе значення у поширенні деяких інфекційних хвороб молока і сметани, позаяк вони широко використовуються без термічної обробки, мають рідку консистенцію, що сприяє розподілу збудника по всьому об’єму продукту. Передача збудників інфекційних хвороб через ґрунт при кишкових інфекціях може здійснюватися таким ланцюжком: фекалії хворого чи носія – ґрунт – овочі – сприйнятливий організм людини; або: фекалії хворого чи носія – ґрунт – вода відкритих водойм – сприйнятлива людина. При крапельному механізмі передачі струмінь повітря, яке видихує хворий чи носій, захоплює частинки слизу, що вкриває дихальні шляхи (а з ним і мікробів), і виводить їх назовні у вигляді аерозолю. Найбільша кількість частинок аерозолю утворюється при чханні, менша – при кашлі й розмові. Особливу небезпеку становить найдрібніший аерозоль, який проникає у глибокі відділи дихальних шляхів, аж до альвеол. Збереження життєздатності збудників, що знаходяться у крапельках, залежить від вологості повітря, дії сонячної радіації, захисних властивостей слизу й інших причин. Передача інфекції крапельним шляхом можлива переважно на відстань 2-3 м, тобто в межах кімнати, де перебуває джерело збудника. Лише віруси кору й вітрянки, які стійкіші за інших збудників у довкіллі, можуть поширюватись з потоком повітря у сусідні приміщення. Пиловий шлях передачі, фактично, є продовженням крапельного. Осідаючи на різні поверхні, контаміновані збудником крапельки перетворюються на пил. При підмітанні підлоги, струшуванні одягу патогенні мікроби з пилом піднімаються в повітря і можуть потрапити в дихальні шляхи. Такий спосіб «спрацьовує» лише в разі стійкості збудника до висихання. Тому «пилове» зараження відбувається при туберкульозі, дифтерії і не можливе при кору, кашлюку, менінгококовій інфекції. При трансмісивному механізмі зараження передачу мікроорганізмів здійснюють кровосисні членистоногі. В їх організмі збудник накопичується, а іноді й проходить певний цикл розвитку (наприклад, малярійний плазмодій в організмі малярійного комара). Такі комахи заражають людину під час кровоссання, якщо збудник знаходиться у слині переносника, або своїми виділеннями, якими забруднюються одяг і шкіра людини. Так, одежні і головні воші є переносниками збудників висипного тифу, вошивого поворотного тифу, волинської гарячки; блохи поширюють чуму і щурячий висипний тиф; комарі анофелес – малярію; москіти – лейшманіози, флеботомну гарячку; іксодові кліщі – кліщовий енцефаліт, гарячку Ку тощо. Контактний механізм властивий для інфекцій зовнішніх покривів. Він здійснюється прямим або непрямим контактом. Інфікування шляхом прямого контакту характерне, зокрема, для таких антропонозів, як: венеричні хвороби, сказ, содоку (хвороба укусу щурів), ВІЛ-інфекція. Збудники цих хвороб малостійкі у довкіллі, тому прямий контакт їм конче потрібний для зараження. Усі інші інфекції цієї групи передаються головним чином непрямим контактом: інфекційний мононуклеоз, короста, сибірка, бруцельоз тощо. Контактно-побутовий (побутовий) шлях передачі інфекції уможливлює перенесення стійких збудників. З джерела вони потрапляють на різноманітні предмети вжитку (білизну, рушник, іграшки, дверні ручки, ванну тощо). В окремих випадках патогенні мікроби можуть дуже довго зберігатися на об’єктах довкілля, а при переміщенні цих об’єктів – заноситися на нові території. Розповсюдження інфекції прямим (у тому числі й статевим) і непрямим (контактно-побутовим) шляхами здійснюється повільно. Захворювання концентруються переважно у сім’ях, квартирах, виробничих і дитячих
Профілактика поширення інфекційних хвороб.
Однією з основних причин розповсюдження інфекційних захворювань в дитячих колективах є недотримання вимог гігієни. Грає роль і те, що в закритих приміщеннях тісне і тривале спілкування дітей між собою сприяє передачі інфекції від однієї дитини до іншої. Тому в дитячих установах, особливо закритого типу, необхідно регулярно проводити профілактичні заходи. Профілактика інфекцій повинна здійснюватися не епізодично, а шляхом планомірного виконання системи заходів, що запобігають занесенню інфекції в колектив і розповсюдження її, а також заходів, що підвищують загальну і специфічну несприйнятливість дитячого організму.
Правильне планування і експлуатація приміщень, суворе виконання режиму дня, раціональне харчування дітей з достатнім введенням в меню вітамінів, фізичне виховання і особливо загартування, а також хороша організація загального медичного обслуговування і виховної роботи підвищують опірність дитячого організму до різних шкідливих дій зовнішнього середовища, у тому числі і до хвороботворних мікробів.
Важливим заходом в системі боротьби з потраплянням інфекції до дитячих установ є правильна організація прийому дітей. Перед направленням до дитячої установи дитина повинна бути ретельно оглянута лікарем поліклініки, обстежена на бактеріоносійство дифтерії і кишкових захворювань. Лікар повинен з'ясувати, чи немає інфекційних захворювань в будинку і квартирі, де живе дитина, і уточнити, якими інфекційними хворобами вона раніше перехворіла. На основі даних обстеження лікар видає відповідну довідку. Крім того, до дитячої установи повинна бути представлена довідка з санітарно-епідеміологічної станції про те, що у дитини і людей, що живуть в сусідстві з нею немає інфекційних захворювань.
Велике значення має санітарний контроль за прийомом персоналу на роботу, особливо до дитячих установ закритого типу.
Особи, що поступають на роботу в харчові блоки дитячих установ і на посади, пов'язані з безпосереднім обслуговуванням дітей (вихователі), підлягають повному медичному огляду, ретельному опитуванню про перенесені захворювання; разом з тим з'ясовується, чи немає інфекційних хвороб по місцю їх проживання. Ці особи повинні бути обстежені на бактеріоносійство (кишкові інфекції).
Велике значення має санітарно-освітня робота, яка ведеться з обслуговуючим персоналом дитячих установ, з дітьми, а також і з їх батьками.
З раннього віку діти повинні навчитися завжди підтримувати своє тіло і одяг в чистоті, при кашлі і чханні прикривати рот і ніс носовою хусткою або тильною стороною долоні і т.д.
Вельми важливий ретельний облік захворюваності інфекційними хворобами дітей і персоналу дитячих установ.
В період літньої оздоровчої роботи на дачі необхідно виконувати комплекс спеціальних профілактичних заходів. Велике значення має санітарно-гігієнічний стан місця, куди виїжджає дитяча установа. Питання про придатність ділянки і приміщень для літнього відпочинку дітей вирішує санітарно-епідеміологічна організація. Без візи органів санітарного нагляду виїзд установи не дозволяється.
У дітей, що виїжджають на літній відпочинок, повинні бути довідки від санітарно-епідеміологічної станції про відсутність інфекційних захворювань за місцем проживання.
5) Імунітет та його форми.
Імуніте́т (лат. immunitas — «вільний», «захищений») — сукупність захисних механізмів, які допомагають організму боротися з чужорідними чинниками: бактеріями, вірусами, найпростішими, гельмінтами, їхніми токсинами, різноманітними хімічними речовинами, тощо.
Імунітет — також здатність живих організмів протистояти дії агресивних агентів, зберігаючи свою цілісність і біологічну індивідуальність. Спадкоємний імунітет обумовлений вродженими здібностями організму. У хребетних і людини є здатність набувати активний імунітет як відповідь на інфекцію, або введення вакцин. Він обумовлений функцією клітин імунної системи, центральне місце серед яких займають лімфоцити, антитіла, тощо. Набутий пасивний імунітет передається дитині з молоком матері або при штучному введенні антитіл.
Розрізняють природжений і набутий імунітет. Вроджений імунітет передається спадково, як й інші генетичні ознаки. Набутий імунітет (може бути активно або пасивно набутим) виникає внаслідок перенесеної інфекційної хвороби або вакцинації і спадково не передається.
6) Основні поняття про карантин, обсервацію, епідемію, пандемію.
Карантином – називається комплекс режимних, адміністративних і санітарних протиепідемічних заходів, спрямованих на попередження розповсюдження інфекційних хвороб та ліквідацію осередку ураження. Якщо в певній місцевості виникають множинні випадки інфекційних захворювань, накладається карантин. При карантині можлива організація збройного оточення вогнища зараження, заборона пересування за межі карантинної зони осіб та груп населення без попередньої тимчасової ізоляції і медичного спостереження, вивезення з осередку майна без попереднього знезараження, а також проїзд транспорту і людей через вогнище ураження. При карантині обмежуються контакти між людьми. Своєчасна ізоляція хворих у зоні карантину - одна з найважливіших заходів, спрямованих проти поширення інфекцій в осередку зараження. Працівники медичних установ та інші службовці, пов’язані з постійним спілкуванням з людьми, приймають спеціальні заходи щоб уникнути взаємного зараження. Одним із таких заходів є спеціальний одяг. Наприклад, повний протичумний костюм складається з комбінезона, капюшона, чобіт, ватно-марлевої пов’язки на області носа і рота, окулярівконсервів, гумових рукавичок та медичного халата.
Обсервацією – називається комплекс заходів, що передбачають посилений медичний нагляд за осередком ураження і проведення в ньому лікувальнопрофілактичних і обмежувальних заходів. Якщо в результаті досліджень у вогнищі не встановлені збудники особливо небезпечних інфекцій і немає загрози поширення масових захворювань, карантин замінюють режимом обсервації. Термін карантину і обсервації визначається тривалістю максимального інкубаційного періоду захворювання, що обчислюється з моменту ізоляції останнього хворого і закінчення дезінфекції у вогнищі. Робота лікувальних установ в інфекційному осередку має ряд особливостей. Для виключення можливості винесення і поширення інфекції за межі лікарні робота лікувального закладу проводиться у суворій протиепідемічний режим, який передбачає: - охорону і ізоляцію території лікувального закладу (інфекційної лікарні); - казармений розміщення особового складу лікарні; - організацію передачі медикаментів, продовольства та іншого необхідного санітарно-господарського майна через спеціальні передавальні пункти; - підвищення захисту персоналу від внутрішньо-лікарняного зараження шляхом використання під час роботи спеціальних засобів індивідуального захисту працівників (наприклад, протичумних костюмів). При виникненні інфекційного захворювання в дитячому колективі хворої дитини ізолюють або госпіталізують. Так само роблять і щодо дорослого. В установі проводять: 1) ретельну дезінфекцію з використанням препаратів хлорного вапна; 2) карантинні заходи в групі або класі ( на строк, що дорівнює максимальному інкубаційному періоду; хворих ізолюють на весь термін заразливості), протягом яких не можна: а) переводити дітей із групи в групу, з класу в клас; б) приймати в групу дітей, що не були в контакті з хворими або не хворіли даною інфекцією; 3) щоденний медичний огляд дітей перед прийомом до групи, клас з термометрією; 4) введення контактним, які не щепленим дітям сироватки (гаммаглобуліну); 5) поточну дезінфекцію і провітрювання; 6) огляд і обстеження персоналу установи.
Пандемі́я — епідемія, що характеризується найбільшим поширенням інфекційного захворювання на території усієї країни та сусідніх держав, багатьох країн світу, континентах[1]. Характеризується відсутністю колективного імунітету в людства, і, зазвичай, ефективних засобів профілактики (вакцини) й лікування. Серед інфекційних захворювань, які сягали масштаб пандемії: чума, холера, грип, коронавірусна хвороба 2019
Епіде́мія  — тип хвороби, яка є новою для даної популяції впродовж періоду збереження імунної «пам'яті» та поширюється зі швидкістю, що значно перевищує очікувану, ґрунтуючись на попередньому досвіді (тобто, числі нових випадків за одиницю часу). Українське законодавство визначає: «епідемія — масове поширення інфекційного захворювання серед населення відповідної території за короткий проміжок часу».[2], що не відповідає світовому визначенню, яке поширює поняття епідемії на усі випадки масового ураження, в тому чи