Етика
ТЕМА: «Основи сексології»
ПЛАН
1.Предмет
сексології.
2. Стать
становлення статевої свідомості.
3.Сексуальність
та статева близькість.
4. Сексуальні
розлади та їх класифікація.
5. Сексуальна поведінка чоловіків і жінок.
1.Предмет сексології.
Сексологія — наука, що вивчає статеве життя людини, як сукупність її тілесних, психічних і соціальних процесів в основі яких
лежить, і за допомогою яких задовільняється, статевий потяг.
Сексологія — наукова дисципліна, що вивчає всі
прояви сексуальності людини, включаючи як спроби охарактеризувати нормальну
сексуальність, так і вивчення мінливості сексуальних практик, включаючи і так
звані парафилии (або сексуальні девіації).
В. Сухомлинський писав, що важко навчити будь-якої професії, бо їх багато,
але всі хлопчики й дівчатка стануть дружинами та чоловіками, батьками та
матерями, і навчити їх цьому необхідно.
Тривалий час у нашому
суспільстві формуванню й усвідомленню власного «Я» як представника певної статі
приділялось мало уваги. Статева соціалізація особистості - оволодіння
підростаючого покоління нормами поведінки з представниками протилежної статі,
підготовка молоді до інтимних стосунків, створення сім'ї та виховання дітей -
залишалась у тіні.
Уважалося, що
спрацюють природні інстинкти. Проте час і стан статевого виховання дітей і
молоді вимагають переглянути зміст, форми та методи цього виховного процесу,
оскільки зростає кількість кризових сімей, знижується вік початку статевого
життя, зростає кількість підлітків із венеричними захворюваннями, захворюванням
на СНІД, збільшується кількість молодих матерів-одиначок, тривожить статистика
сексуальних насильств, шокує низький рівень освіченості в галузі сексуальної
культури.
Відсутність системи
статевої просвіти серед дітей та юнацтва, нестача висококваліфікованих
педагогів з питань сексології, психології статі, брак наукової та
науково-популярної літератури з питань статі, шлюбу та сім'ї негативно
позначаються на засвоєнні учнями норм поведінки та самовизначенні особистості у
складних питаннях міжстатевого спілкування.
Деформація
сексуальної орієнтації, низька культура міжстатевих взаємин дітей нерідко
беруть початок у неблагополучному родинному середовищі. Діти здебільшого
наслідують своїх батьків, а батьки не завжди грамотно можуть відповісти на
запитання, пов'язані із сексуальною сферою людини - її фізіологією, гігієною,
етикою, психологією.
Реформування освіти
дозволяє спрямувати педагогічний процес на статеве виховання особи, як вимагає
створення певної системи, спрямованої на формування статевої свідомості дитини,
координацію діяльності різних дитячих закладів і соціальних інститутів.
2. Стать
становлення статевої свідомості.
Самосвідомість - це сприйняття людиною самої себе як члена певної
соціальної групи суспільства, усвідомлення своїх взаємин з навколишнім світом і
людьми, власних учинків, думок, почуттів, розмаїття тілесних і духовних
людських характеристик. Завдяки самосвідомості людина стає суб'єктом
персональної активності.
Предметом або об'єктом самосвідомості є сама людина. Вона оцінює своє тіло
та порівнює його з тілесними характеристиками оточуючих, усвідомлює саму себе,
свій світогляд, ставлення до інших людей, до свого місця серед них тощо.
Самосвідомість
виникає в людини рано, тому важливо з перших років дбати про подальший розвиток
та індивідуальне становлення дитини.
Виховуючи дитину,
батьки повинні пам'ятати, що виховують не просто людину взагалі, а дівчат і
хлопців, які б високо цінили почуття дружби, кохання, мали глибоке усвідомлення
своєї відповідальності за долю коханої людини, сім'ю, яку вони створять, за
дітей, які народяться.
Однією з причин
нещасть, що трапляються в молодих сім'ях, є байдужість окремих батьків до
проблем статевого виховання дитини, до формування в неї адекватної статевої
самосвідомості. Досить часто батьки, особливо молоді, не завжди обізнані зі
складною проблемою статевого виховання дітей та їх підготовки до майбутнього
шлюбу й сімейного життя.
Чоловік і жінка
відрізняються за своїм психічним складом і світосприйняттям, що виявляється в
емоційній сфері, потребах, бажаннях, інтересах. Більшості батьків не байдуже,
хто в них народиться, особливо, коли в сім'ї чекають не першу, а другу або
третю дитину. Свою статеву приналежність усвідомлює й сама дитина, коли починає
розуміти, що вона хлопчик або дівчинка. Це стає для неї одним з найважливіших
елементів її самосвідомості.
Проблема статі людини
включає принциповий аспект. Це сприйняття сучасної моделі справжнього чоловіка,
справжньої жінки, понять мужності й жіночості.
Дівчата (жінки) за
своєю природою та вихованням відрізняються від хлопців (чоловіків) здатністю
тонше відчувати й виразніше за чоловіків виявляють свої внутрішні переживання в
зовнішній поведінці (сльозах, жестах тощо). Їм більш властиві мрійність,
ліричність, ніжність, скромність. Ці риси завжди приваблювали хлопців і
чоловіків. Такими вони уявляють собі подруг, дружин, матерів. Дівчата у хлопцях
(чоловіках) хотіли би бачити мужню, розсудливу, урівноважену, чесну та
справедливу людину.
Названі риси
представників чоловічої та жіночої статі є наслідком виховання - загального і
специфічного (статевого). Без урахування статі у вихованні конкретної дитини не
можна сформувати повноцінної гармонійної особистості.
Статева диференціація
дітей
Статева диференціація
дітей пов'язана з їх анатомо-фізіологічними особливостями, зумовленими
біологічною статтю дитини та соціально-психологічними факторами. До останніх
відносяться:
·
ім'я дитини;
·
відмінності в одязі дівчаток і хлопчиків;
·
оволодіння мовою (у два роки діти вже розуміють, до
представника якої статі відноситься слово «він», «вона», про кого кажуть
«ходив», «ходила»);
·
ігри дітей, особливо сюжетно-рольові. Діти середнього
та старшого дошкільного віку без допомоги дорослих можуть поділити ролі у грі
відповідно до статті;
·
ставлення батьків до дитини як до представника
чоловічої або жіночої статі. Ставлення до дитини як до безстатевої істоти може
стати головною причиною серйозних відхилень у формуванні самосвідомості сина чи
дочки. Сюди можна віднести фемінізацію хлопчиків і маскулінізацію дівчаток. У
наступні роки життя, у молодшому шкільному або підлітковому віці, такі відхилення
в поведінці можуть ускладнювати процес соціалізації особистості. Не можна
будувати статеве виховання на протиставленні іншій статі («Ти не дівчисько»,
«Соромно плакати, як дівчинка», «Так ведуть себе тільки дівчата» та інше). Це
породжує неповагу й нелюбов до осіб протилежної статі (образливі слова,
прізвиська на адресу дівчат, небажання сидіти за однією партою з дівчатками);
·
соціально-психологічні чинники статевих відмінностей -
товариські стосунки, дружба між дівчинкою та хлопчиком. При належному ставленні
до них і правильному регулюванні з боку дорослих такі стосунки завжди
справляють позитивний вплив на розвиток особистості підлітків. Бажання
подобатись об'єкту своєї симпатії стає для підлітків стимулом до поліпшення
своєї поведінки, навчання та самовдосконалення;
·
щирі стосунки з батьками та іншими дорослими членами
сім'ї. Якщо в сім'ї склались довірливі стосунки між усіма її членами, якщо син
або донька впевнені, що батько та мати ніколи не дозволять собі глузувати над
ними, кривдити їх почуття, вони завжди звернуться до них за порадою, поділяться
своїми потаємними думками та переживаннями.
Батьки та матері
розумними й тактовними порадами допомагають дочці або сину зрозуміти, що такі
прекрасні почуття, як дружба, кохання, повинні поєднуватися з глибокою
відповідальністю за кохану людину.
Виховуючи в дітей з
перших років життя почуття поваги до людей, гуманності, самодисципліну та інші
риси, батьки тим самим готують їх до відповідної поведінки в майбутньому шлюбі
та самостійному сімейному житті.
На своїх дітей як на
майбутніх жінок і чоловіків батьки впливають прикладом власного подружнього
життя.
Формуванню адекватної
статевої свідомості сприяють:
·
Почуття взаємної любові та поваги між матір'ю й
батьком, виявлення цих почуттів у щоденних взаєминах, а також гуманне ставлення
батьків до інших людей. Добрі діти виростають у тих сім'ях, де мати й батько
по-справжньому люблять один одного, поважають інших людей. У такої дитини мир і
спокій у душі, справжня віра в добро, віра в людську красу.
·
Систематична участь у виконанні домашньої роботи.
Завдяки цьому діти набувають і вдосконалюють загальні та специфічні знання,
навички, які знадобляться їм, коли вони створять власну сім'ю.
·
Ціннісні орієнтації, що впливатимуть на вибір друга чи
коханої людини (фізичні, антропоморфічні дані - сильний, високий, кремезний,
стрункий, здоровий; моральні, духовні якості - добрий, чесний, щедрий тощо).
Періоди статевої
вікової соціалізації
І період -
дошкільне дитинство, до 6-ти років
Це вік первинної
статевої соціалізації, набуття дитиною досвіду наслідування зразків поведінки,
що відповідають її статевій приналежності.
Просвітницька й
виховна робота в цей період спрямована на:
а) задоволення
зацікавленості дітей репродукцією функцій дорослої людини;
б) виконання ролей
батька й матері;
в) вироблення
стійкого імунітету проти «вуличної» просвіти;
г) формування уявлень
про відмінності жіночої та чоловічої поведінки;
д) засвоєння норм
дівчачої та хлопчачої поведінки;
е) виховання
санітарно-гігієнічних навичок;
є) набуття досвіду
міжстатевого спілкування з однолітками.
ІІ період -
молодші підлітки, 7-10 років
Це період поглиблення
психологічних відмінностей, статевої диференціації в поведінці хлопчиків і
дівчаток (в іграх, навчанні та творчих видах діяльності).
Навчально-виховний процес
у цьому періоді пов'язаний з:
·
поглибленням розуміння дітьми етичних, естетичних
критеріїв краси людського тіла, міжстатевих взаємин;
·
накопиченням досвіду співпраці з однолітками та
дорослими у школі й поза її межами;
·
розширенням уявлень про роль чоловіка й жінки в
народженні дитини та виконанні батьківських ролей;
·
розумінням значення дружби, кохання у створенні сім'ї;
·
умінням відрізняти прояви нормативної статевої
поведінки (жести, рухи, дотики, слова) від поведінки, пов'язаної з відхиленнями
від норми;
·
умінням знаходити вихід із ситуації, коли хлопчики та
дівчатка стають об'єктом сексуальної агресії з боку однолітків або дорослих;
·
розширенням знань про фізіологію організму людини,
здоровий спосіб життя, рід і родину як основу життя суспільства.
ІІІ період -
старші підлітки, 11-15 років
Цей період відіграє
вирішальну роль у сексуальній соціалізації особистості, бо проходить на тлі
статевого дозрівання організму, інтенсивного формування самосвідомості
особистості.
Навчально-виховний
процес у цьому періоді спрямований на:
·
розширення наукових знань про фізіологію та анатомію,
розвиток організму, дію статевих гормонів на сексуальні вподобання, потяги,
переживання людини;
·
зниження психологічного напруження хлопчиків і
дівчаток, яке викликане перебудовою образу «Я», розвиток умінь управляти
власним психічним потенціалом;
·
просвіту в питаннях сексуального дозрівання організму,
перших відчуттів сексуального збудження й розрядки;
·
пропаганду сексолого-гігієнічних знань як необхідної
умови правильного статевого виховання підлітків;
·
ознайомлення з моральними засадами міжстатевих
контактів, етичних, естетичних і психологічних витоків маскулінності та
фемінінності.
IV період -
молодший юнацький вік, 15-18 років
Це період завершення
статевого дозрівання, утвердження сексуальних орієнтацій, життєвих цінностей,
розширення міжособистісних контактів, професійного самовизначення,
усвідомленого вибору певної лінії статевої поведінки.
Навчально-виховний
процес у цьому періоді спрямований на:
·
пропаганду сексуальної культури, яка полягає у
відповідальному ставленні до статевого життя, шлюбу та створення сім'ї;
·
організацію просвітницької роботи з етичних,
психологічних, гігієнічних, фізіологічних аспектів статевого життя та сім'ї.
Основні напрями
статевого виховання дітей передбачають:
·
науково-методичне забезпечення змісту
навчально-виховного процесу;
·
підготовку педагогічних кадрів і підвищення їх
кваліфікації;
·
запровадження організаційних заходів із
сексуально-просвітницької роботи у відповідних соціальних інститутах (освітньо-культурних
дитячих та юнацьких закладах, засобах масової інформації).
3.Сексуальність
та статева близькість.
Сексопатологія– розділ клінічної
медицини, що вивчає статеві розлади, їхнє походження, методи розпізнавання і
лікування.
Статева близькість – фундаментальний
аспект природи людини, що має важливіше значення порівняно з репродуктивним
елементом.
Сексуальність – складне
вираження взаємодії наступних факторів:
1) інстинктивної потреби у розмноженні;
2) емоційних реакцій;
3) розумових процесів;
4) фізичних дій;
5) фізіологічних змін.
Порушення вираження сексуальності може бути пов’язане
з:
1) дефіцитом інформації;
2) вірою в сексуальні міфи;
3) недостатніми навичками спілкування;
4) очікуваннями попереднього покоління, що викликають
провину;
5) очікуваннями нинішнього покоління, що викликають
стрес.
Труднощі в кожній із цих галузей можуть накладатися на
остаточну інтеграцію реакцій, необхідну для сексуального задоволення.
Сексуальна поведінка жінок.
Вивчення сексуальної поведінки жінок на межі ХХІ сторіччя показало, що:
- перші статеві зносини у жінок відбувається в досить
ранньому віці;
- статеві зносини переважно відбуваються піхвовим
шляхом;
- сексуальний досвід більшості жінок включає пещення
без уведення статевого члена в піхву (включаючи феляцію й кунілінгус);
- рідко практикується анальний секс;
- у молодих жінок більше партнерів, ніж у жінок
старших вікових груп;
- основною моделлю залишається послідовна моногамія;
- частота жіночого гомосексуалізму становить 1,5 – 4,5
% випадків;
- 85 % жінок мастурбують;
- більшість жінок вважають, що легше досягти оргазму
шляхом стимуляції клітора, ніж під час статевого акту.
Сексуальний цикл складається з чотирьох фаз:
1) бажання;
2) збудження (зростання збудження та плато);
3) оргазм;
4) розслаблення;
Із фізіологічних позицій виділяють три складові
сексуального циклу:
1) нейрогуморальна складова пов’язана з діяльністю
глибоких структур мозку і всієї системи залоз внутрішньої секреції. Вона
забезпечує вираженість статевого бажання й відповідну збудливість усіх відділів
нервової системи, які регулюють статеву активність;
2) психічна складова пов’язана з діяльністю кори
головного мозку, визначає спрямованість статевого бажання та забезпечує
специфічні для людини форми прояву статевої активності, у тому числі
відповідність поведінкових реакцій умовам конкретної ситуації і
морально-етичним вимогам;
3) субстратом генітосегментарної складової є жіночі
статеві органи та нерви, які регулюють їх діяльність , нервові сплетення й
центри. Функціональна повноцінність генітосегментарної складової надзвичайно
важлива для повноти сексуального задоволення жінки.В основі сексуального циклу
– статеве бажання.
1) у фазу збудження – приплив крові до клітора, піхви,
матки; поява змащувальних виділень і розширення верхніх двох третин піхви;
підняття матки;
2) під час плато – приплив крові до соромітних губ,
клітора, піхви; утворення оргастичної манжетки на рівні нижньої третини піхви;
3) скорочення піхви, відкриття і скорочення шийки
матки;
4) розслаблення: вульви та піхви – 10 – 15 с, матки –
20 – 30 хв.
4. Сексуальні розлади та
їх класифікація.
Сексуальні
розлади діагностують у 15 – 60 % жінок. Розрізняють
первинні, вторинні, ситуативні та загальні розлади.
Класифікація сексуальних розладів:
1) порушення статевого бажання;
а) знижене статеве бажання;
б) відраза до сексу;
в) надмірне статеве бажання;
2) порушення збудження;
3) порушення оргазму;
4) сексуальні порушення, пов’язані з болем:
а) диспареунія;
б) вагінізм;
5) статеві перверсії:
а) порушення спрямованості статевого бажання
(аутоеротизм, гомосексуалізм, педофілія, геронтофілія, трансвестизм, зоофілія);
б) порушення умов реалізації статевого бажання
(фетишизм, мазохізм і садизм, ексгібіціонізм).
Сексуальна поведінка залежить від цілої низки
загальних психологічних властивостей людини: комунікативних якостей, емоційної
розкутості, сили та тривалості прихильностей, самоповагі тощо. При цьому
статеве життя може мати зовсім різний зміст – бути засобом дітонародження,
релаксації, одержання чутливого задоволення, самоствердження та ін. Хоча
індивід інколи і не усвідомлює своїх мотивів, однак від них залежать і характер
його психофізіологічних реакцій, і одержуване задоволення.
Етіологія і
патогенез сексуальних розладів:
1)
фізіологічні, органічні, ятрогенні фактори:
а) пологи,
менопауза;
б)
екстрагенітальна патологія (цукровий діабет, ревматоїдний артрит, спинномозкова
травма, ниркова недостатність, анемія та ін.);
в) оперативні
втручання в анамнезі;
г) променева
терапія;
д) побічні
ефекти медикаментів (антидепресанти, антигіпертензивні засоби та ін.);
2)
психосоціальні фактори:
а) недостатня
або неправильна інформація про секс;
б) статеві
міфи і табу;
в) труднощі
спілкування;
г) негативний
досвід;
д) нереальні
очікування.
Найпоширенішими
провокуючими факторами розвитку сексуальних розладів є материнство, хвороби,
випадкові невдачі, стреси, очікування невдачі, що травмує сексуальний досвід.
До цих факторів також відносять жорстку поведінку з дитиною, обмежене
виховання, дефіцит інформації, низьку самооцінку, переконаність у власній
непривабливості, обмежене коло спілкування, психічні захворювання.
Різноманітність
сексуальних розладів зумовлена ураженням нейрогуморальної, психічної й
генітосегментарної складових копулятивного циклу. Під впливом патогенних
факторів кожна зі складових може зазнавати патологічних змін, які проявляються
синдромами, специфічними для кожної з них, супроводжується порушенням
інтенсивності, спрямованості статевого бажання і способи його задоволення.
Жінка здатна
відчувати оргазм протягом усього життя. Однак у віці понад 60 років сексуальна
активність зазвичай знижується. Це пов’язане з інволюційними змінами, що погано
піддаються лікуванню (атрофія слизової оболонки піхви тощо), а також із
проблемою знайти партнера.
Аноргазмія –
відсутність оргазму при статевому акті. Частота – 18 – 40 % випадків серед
жінок, які живуть статевим життям не менше ніж 3 роки.
Алібідемія –
зниження статевого бажання або його відсутність. У 90 % випадків аноргазмія й
алібідемія поєднуються. Серед їхніх основних причин – нейроендокринні
порушення, інфекції, інтоксикації наркотичними речовинами, снодійними та
нейролептичними засобами, транквілізаторами, травми головного мозку; стреси,
депресивні стани, дисгамія. Аноргазмія може бути також наслідком фригідності
або дисгармонії статевих відносин.
Фригідність –
нездатність жінки до переживання оргазму. Частота – 30 – 90 % випадків серед
жінок, які перебувають у шлюбі не менше року. Розрізняють первинну і вторинну
фригідність; первинна виникає з початком статевого життя, вторинна розвивається
в жінок, які раніше відчували оргазм.
Форми
фрігідності:
1)
ретардаційна форма має тимчасовий характер і пов’язана із відставанням у
психосексуальному розвитку, особливостями темпераменту, вихованням. Статеве
бажання при ретардаційній фрігідності відсутнє або слабко виражене. Ерогенні
зони ареактивні або слабко реактивні, статевий акт не викликає фрустрації. У
міру усунення ретардації пробуджається статеве бажання, підвищується
реактивність ерогенних зон;
2)
симптоматична форма зумовлена органічними захворюваннями головного і спинного
мозку, хронічними інтоксикаціями свинцем, наркотичними речовинами, ендокринними
порушеннями (гіпоплазія статевих органів), неправильними положеннями матки,
гінекологічними захворюваннями, авітамінозом, постінфекційною астенією,
перевтомою тощо.
3) психогенна
ригідність виникає внаслідок порушення сексуальних функцій під дією психічних
факторів (шлюб із нелюбом, розчарування у сімейному житті, брутальна
дефлорація, істерії, неврози , фобічна аноргазмія);
4) в основі
конституціональної фригідності – природжена недостатність психосексуальних
функцій. Вважається, що конституціональна фригідність є проявом прихованої
неусвідомленої гомосексуальності.
Найчастіше
фригідність не виступає причиною дестабілізації шлюбу. Навпаки, може бути
чинником, що підвищує стабільність шлюбу, особливо за умови низької потенції
чоловіка.
Дисгамія –
дисгармонія статевих відносин, зумовлена неврахуванням під час статевого акту
сексуальних потреб жінки. Він породжує статеве невдоволення, часто призводить
до розладу в сім’ї, може бути однією з причин неврозів. Серед чинників дисгамії
– великі або малі розміри статевого члена, недосконалість техніки статевого
акту, використання перерваного статевого акту як методу контрацепції,
передчасна еяколяція, тривале утримання від статевого життя – фізіологічне або
у зв’язку з патологічними процесами при неврастенії, неврозах, інфекціях,
інтоксикаціях нікотином.
Гіперсексуальність –
патологічне посилення статевого бажання (сексоманія, німфоманія) і підвищення
здатності до переживання оргазму (гіперпотенцемія). Основні її причини –
порушення діяльності гіпоталамічних структур, лімбічної системи внаслідок
нейроінфекцій (енцефаліт), травм, судинних уражень і пухлин головного мозку,
захворювання ЦНС (шизофренія, епілепсія, маніакально-депресивний психоз),
гіперфункція кіркової речовини надниркових залоз (пухлини).
Вагінізм –
мимовільне судомне скорочення м’язів піхви, тазового дна (рідко – м’язів
стегон, передньої черевної стінки) під впливом страху перед статевим актом або
гінекологічним обстеженням. Патологія може бути зумовлена психогенними
факторами, болем при дефлорації. Виділяють три ступені вагінізму: І ступінь –
реакція настає в момент уведення статевого члена або гінекологічного
інструмента в піхву; ІІ ступінь – реакція настає при дотику до статевих
органів; ІІІ ступінь – реакція настає при думці про статевий акт або
гінекологічне обстеження.
Розрізняють
істеричну і фобічну форми патології. Істеричну форму діагностують рідко. В її
основі – усвідомлене або неусвідомлене небажання хворої жінки жити статевим
життям з конкретною особою. Фобічна форма (коїтофобія) – нав’язливий страх
перед статевим актом. Вона властива вегетативно-лабільним і тривожно-недовірливим
жінкам. Серед факторів її виникнення – утворення патологічно міцного
умовнорефлекторного зв’язку. Тривалий вагінізм у дружини часто призводить до до
послаблення потенції чоловіка, неврозу очікування, виникнення застійних явищ у
передміхуровій залозі.
Віргогамія –
«незайманий» шлюб. Розрізняють три форми патології: 1) фобічна форма
характеризується нав’язливим страхом перед дефлорацією або коїтусом у зв’язку
боязню болю. Нерідко поєднується з вагінізмом; 2) ігнорактна форма є наслідком недосвідченості
подружжя, непоінформованості, недостатньої орієнтації в топографії статевих
органів; 3) імпотентна форма пов’язана з порушенням статевої функції в
чоловіка.
Геніталгія –
болючі відчуття в ділянці статевих органів, зумовлені причинами органічного або
функціонального характеру. До причин органічного характеру належать запальні
процеси і травми статевих органів. З функціональних причин переважно
розвиваються вагінізм і коїтофобія. Можуть спостерігатися геніталгії при
істеричних неврозах. Біль локалізується здебільшого в ділянці піхви, нижньої
частини живота, рідше – зовнішніх статевих органів, часто поєднується з
парестезіями. Больові відчуття з’являються з початком статевого акту і
пояснюються самонавіюванням з метою уникнути статевого життя.
Аутоеротизм,
нарцисизм – спрямування статевого бажання на себе.
Мастурбація
(онанізм) – статеве самозбудження. Надзвичайно поширена як серед жінок, так і
серед чоловіків. З віком її частота підвищується (65 % жінок віком до 35 років
займаються мастурбацією). З фізіологічної точки зору мастурбація не чинить
патологічного впливу на організм жінки. Однак слід вирізняти мастурбацію, що є
наслідком психічних захворювань (шизофренія, енцефаліт, маніакально-депресивні
стани), які супроводжуються посиленим статевим бажанням. Зашкодити здоров’ю
може не сама мастурбація, а каяття і острах її наслідків.
Гомосексуалізм –
спрямованість статевого бажання до особи тієї самої статі. Причин цієї
патології багато. Генетичні причини пов’язані з порушенням процесів
диференціації жіночих і чоловічих центрів статевої поведінки, справжнім
гермафродитизмом. Унаслідок приймання вагітною гормонів можливий розвиток
псевдо гермафродитизму, що також може спричинити гомосексуалізм. Часто
нейрогенні порушення при ураженні лімбічної системи, скроневої і гіпоталамічної
ділянок (нейроінфекції, травми, захворювання ЦНС (епілепсія)) призводять до
розвитку цієї патології. Серед інших факторів можна виділити: ендокринні
розлади (гіперфункція кіркової речовини надниркових залоз), застосування андрогенів.
Психоаналітичні зміни можуть бути причиною пасивного гомосексуалізму у зв’язку
з формуванням умовнорефлекторного зв’язку між переживанням оргазму і факторами,
що його зумовили.
Виділяють
активні і пасивні форми гомосексуалізму. Пацієнти з активною формою
ідентифікують себе із чоловіком (поведінка, одяг тощо), пасивною – із жінкою.
Трансвестизм –
прагнення носити одяг і виступати в ролі протилежної статі. Зумовлений зміною
сексуальної орієнтації за рахунок порушення диференціювання статевих центрів і
часто поєднується з гомосексуалізмом.
Транссексуалізм –
несприйняття людиною приналежності до певної статі (вважає себе жертвою
біологічної випадковості). Пацієнтки наполягають на мастектомії, гістеректомії,
оофоректомії, а також прагнуть отримати терапію андрогенами для маскулінізації
зовнішності і зниження тембру голосу. Вони можуть просити про пластичну
операцію для створення штучного статевого члена. Академіком В.І. Грищенком було
проведено низку операцій зі зміни статі. Слід ретельно відбирати пацієнтів,
яких направляють на операції (обов’язковою є консультація психіатра), оскільки
анатомічні результати перетворення жіночого типу на чоловічий зазвичай набагато
нижчі, ніж навпаки.
Вуаєризм
(візіонізм, скопофілія) – потяг до споглядання статевих органів або статевого
акту.
Ексгібіціонізм –
потяг до одержання статевого задоволення шляхом демонстрації своїх оголених
статевих органів перед особами протилежної статі.
Педофілія –
спрямування статевого потягу на дітей.
Геронтофілія –
спрямування статевого потягу на осіб старечого віку.
Зоофілія –
спрямування статевого потягу на тварин.
Садизм –
одержання статевого задоволення від жорсткого поводження з партнером (поширений
серед активних гомосексуалісток).
Мазохізм –
одержання статевого задоволення від страждань, яких завдає партнер.
Обстеження
жінок із сексуальними розладами в обов’язковому порядку включає збір
сексуального анамнезу (враження дитинства і юності (взаємини в родині,
культурне і релігійне тло, статеве виховання, психотравми, сексуальний
досвід);дорослі враження; враження в нинішній період (сексуальні звички і
вподобання, взаємини з партнером, сексуальні фантазії)) та медичного анамнезу
(перенесені захворювання й операції, акушерський і гінекологічний анамнез,
контрацепція)
Крім цього
проводять гінекологічний огляд і призначають додаткові дослідження (клінічні і
біохімічні аналізи крові та сечі, обстеження на захворювання що передаються
статевим шляхом, ультразвукове дослідження, за потреби – лапароскопія).
В основі
більшості сексуальних розладів – зміна психосексуальної орієнтації у зв’язку із
захворюваннями ЦНС, травмами, інфекціями й інтоксикаціями. Лікування має бути
патогенетичним, комплексним, індивідуальним.
При лікуванні
порушень статевої функції слід встановити зв’язок із хворою, провести лікування
основного захворювання, нормалізувати режим праці, відпочинку й усунути
емоційне напруження. Показані заняття ЛФК, спортом, дієта, багата на білки,
вітаміни (Е). Варто пам’ятати, що червоний перець, кардамон, мускатний горіх,
кориця й селера підвищують статеву активність.
Важливе місце
в лікуванні відведено психотерапії з психоеротичним тренуванням сімейних пар,
навчанням подружніх пар фізіології статевого акту й удосконалення його техніки.
З
медикаментозних засобів призначають: гормональні препарати (андрогени – при
фригідності), нейролептики (аміназин у дозі 50 – 150 мг на добу після їди ,
амітриптилін 0,025 г 1 – 2 рази на добу, транквілізатори, анти андрогени (при
гіперсексуальності, гомосексуалізмі), преднізолон по 0,01г 1 – 3 рази на добу
(при захворюваннях кіркової речовини надниркових залоз). При анатомічних вадах
і рубцевих змінах у статевих органах нерідко проводять хірургічне лікування.
Фізіотерапевтичне лікування включає гідротерапію (холодні і гарячі ванни),
електростимуляцію й вібромасаж м’язів тазового дна.
Лікування
сексуальних розладів проводиться у спеціалізованих кабінетах сумісно
сексопатологом, психіатром, гінекологом і урологом.
Профілактика ґрунтується на
дотриманні наступних принципів:
1) у період
вагітності варто уникати застосування гормональних препаратів і нейролептиків у
критичний термін (4 – 6 і 10 – 12 тиж.);
2) правильне
статеве виховання має здійснюватися з урахуванням норм статевої поведінки,
формуванням вільного природного ставлення до статевих питань, розвитком у
дитини чіткого уявлення про її належність до її статі без пригнічення
природного інтересу до осіб протилежної статі;
3) з метою
запобігання мастурбуванню варто уникати речей і ситуацій, здатних спричинити
подразнення статевих органів (тісна білизна, їзда на велосипеді, конях);
4)
профілактика й лікування глистяної інвазії (гостриці);
5)
профілактика травм, інфекцій, інтоксикацій;
6) боротьба з
тютюнопалінням, зловживанням алкоголем, наркоманією;
7) своєчасне
виявлення патологій, що зумовлюють сексуальні розлади.
Немає коментарів:
Дописати коментар